Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 06 липня 2020 року
Тексти > Жанри > Повість

Постукай у моє вікно :

Записка від мами

Переглядів: 5985
Додано: 19.07.2007 Додав: Dauphin  текстів: 33
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
<
1
>

Записка від мами

Ранок видався веселим і сонячним, але я не зрадів цьому. Коли б ішов дощ, граченя лишилось би в нас, а так...
Я встав і поспішив на кухню, до коробки. З неї чувся стукіт. Певне, граченя вже прокинулось і стрибало по своїй домівці. Я зазирнув у коробку й побачив його, веселого й іще чорнішого, аніж учора. Перед ним стояла тарілка з кашею. Видно було, що граченя вже поснідало: по всій коробці валялися крихти.
— Привіт! — сказав я граченяті.
— Кр-ри-и! — відповіло воно раптом і радісно замахало крилами.
І тут я побачив, що з крилами в нього не все гаразд! Я витяг його з коробки й уважно роздивився. Так і є. Крила йому хтось підрізав. А це означало одне: у граченяти вже є х_а_з_я_ї_н!
Годі й казати, як я засмутився. Тепер не лишалося надії, що граченя буде моїм. Я пустив його на підлогу, а сам пішов до ванної, умився, вдягся, прибрав ліжко та повернувся до кухні — снідати.
Вдома знов нікого не було...
Як мені це надокучало! Майже ніколи не буває вдома батьків, — такі вони зайняті. Навіть ні з ким поговорити, коли тобі сумно. Не піду ж я до Славка о сьомій ранку! От і сиди собі й сумуй... Тато йде на роботу, коли я ще сплю, бо їхати йому далеко, з двома пересадками — автобус і метро. А мама вранці завжди кудись біжить — то в магазин, то на базар, то ще кудись. А сьогодні пішла до перукарні чергу займати. В неї вечір у школі, й вона мусить бути красивою... Мама в мене й так завжди красива, та їй чомусь обов'язково знадобилася ще й зачіска!
Я звик, що, коли вранці нема нікого, мама лишає записку. Ось, до речі, й вона! Ану, погляну...
“ПЕРШЕ: не забудь прибрати ліжко”.
Ну от, знов про ліжко! Завжди мама нагадує, хоч я й сам пам'ятаю... Що ж там далі? Ага!..
“ДРУГЕ: пий молоко з дитячим сирком”.
Звісно, сирок! Можна було й не писати...
“ТРЕТЄ: не забудь закрити холодильник і замикай двері на обидва замки!”
Щоразу — “обидва замки”, наче їх десять! Що там іще?
“ЧЕТВЕРТЕ: будь о третій вдома — є важлива розмова”.
Буду, куди ж я дінусь! Хіба що зі Славком пройшлися б, так у нього тренування, він з першого класу гімнастикою займається. Ну от, ніби останнє!..
“П'ЯТЕ: ми з татом учора вирішили — граченя залишається в нас”.
Мені аж дух перехопило! Я труснув головою і перечитав останні слова. Так, я не помилився! Ось, будь ласка, чорним по білому:
“ГРАЧЕНЯ ЗАЛИШАЄТЬСЯ В НАС”!
Я підскочив трохи не до стелі й заверещав:
— Ура! Хай живе мама! Хай живе тато! Ура-а-а! Воно — моє, моє, моє!..
Мабуть, я своїм вереском налякав бідолашного птаха, бо граченя зойкнуло та з розгону чкурнуло в коробку, забилось у куток і навіть не ворушилось.
Я потанцював навколо столу, ще тричі вигукнув “ура!” мамі й татові й витяг переляканого птаха з його схованки.
— Ти уявляєш, як тобі пощастило! — почав було я, та зразу ж виправився. — Ой, вибач! Не тобі, а н_а_м, нам з тобою! Тепер ти — м_і_й, а я — т_в_і_й назавжди! Розумієш, на-зав-жди!..
І я мало не заплакав од щастя, але вчасно згадав: мужчина я чи не мужчина, як любив говорити тато, — і лише цмокнув граченя в крило. А воно, моє любе, моє хороше, дзьобнуло на радощах мене просто в плече. І зовсім не боляче, от аніскілечки не боляче, а по-дружньому, по-рідному!
Звичайно, дитячий сирок я проковтнув за півхвилини, і він здався мені таким солодким, як ніколи. Тут я поглянув на годинника — і вчасно! Була вже восьма. Я хутко зібрав портфель, попрощався з граченям, зачинив двері на о_б_и_д_в_а замки й поспішив до школи.
На вулиці я раптом пригадав, що не вивчив заданого вірша, а Тетяна Микитівна може викликати мене. Я на ходу витяг підручник, щоб завчити хоч рядок. Портфель я затис під пахвою, розгорнув книгу на потрібній сторінці й прочитав:
Поздняя осень.
Грачи улетели...
Ну й дива, так це ж про граків! Я кілька разів пробіг очима сторінку, й вірш сам собою запам'ятався. І так міцно, що я не сумнівався: розбуди мене серед ночі та спитай — зразу ж його прочитаю!
До класу я влетів разом із дзвоником.
Захеканий, привітався зі Славком і важко бухнувся на лаву.
— Ну що, вивчив? — замість вітання поцікавився Славко.
— Ще й як! — гордо відповів я. — Навіть повторювати не буду.
— Тоді підніми руку, я не встиг, — прошепотів Славко мені на вухо, бо до класу вже заходила Тетяна Микитівна.
Все обійшлось якнайкраще! Таки щастя на світі є! В цьому я нарешті переконався. По-перше, мама й тато лишили граченя. По-друге, п'ятірка за вірш теж чогось варта. І по-третє, я врятував Славка. Отримай він двійку — і тренер не пустив би його на гімнастику, поки не виправить. А Славко ж без гімнастики — як риба без води!..
Гарно йти додому, коли тебе чекають! Навіть черевики виспівують, а перехожі всміхаються тобі, як давньому знайомому. Красота, коли в тебе хтось є, кому ти потрібен!
Зрозуміло, перш за все я потрібен татові й мамі. Та одне — бути потрібним батькам і зовсім інше — граченяті. Мамі й татові я потрібен, бо я їхній син... А граченяті — щоб я п_і_к_л_у_в_а_в_с_я про нього. А це здорово, коли тобі є про кого п_і_к_л_у_в_а_т_и_с_ь!
Я припустив дужче й уже за кілька хвилин був коло дому. Тільки тут я згадав, що у граченяти вже є хазяїн, і мені стало кепсько. Я уявив, що хазяїн відшукався та забрав граченя. І коли я зайду в квартиру, на кухні стоятиме порожня коробка з-під телевізора.
Наляканий цими думками, я забув про ліфт і майже злетів на восьмий поверх.


 
Наші Друзі: Новини Львова