Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 липня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Із книги «Танець вогню»

Переглядів: 9482
Додано: 13.04.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Із книги «Танець вогню» (Херсон: Айлант, 2005)

Свідок

Мій горішку міцненький, колись!
Все, що бачив і чув ти колись
випадково і не випадково,
з перевтоми напруживши зір,
виливай, наче кров, на папір.
Перетворюй мовчання у Слово.

Ти був свідком страшних потрясінь.
Час мости спопелив ще й осін-
ній листочок спалив напослідок.
Час не любить тебе не тому,
що ти завжди перечив йому,
а тому, що небажаний свідок

у тобі заговорить т-от.
Ось чому, щоб закрити твій рот,
час пантрує тебе без упину.
Хлібороб ти, а чи віршороб,
він, узявши на мушку твій лоб,
жде нагоди для пострілу в спину.

* * *
За стонадцять земель від столиці
кинув погляд на клаптик землиці,
важко видихнув: “Доброго дня!”

Ні одвіту нема, ні привіту.
Розкотилась по білому світу
вся моя гарбузова рідня.

На початку нової епохи
Дні минають повільніше трохи.
Особливо у ріднім селі.

Віддаюся гіркій насолоді:
вириваю бур’ян на городі –
мовби жили тягну із землі.

Провінційні вісті

світло дадуть під ранок
воду під вечір і то на годину
радіо хрипи нагадують
що десь відбувається щось

пошта зачинена
крамниця напівпорожня
медсестра у декреті
нічим дістатися до райцентру

глибина провінції
як і глибина болю
вимірюється терпінням

В очікуванні добробуту

Світло в кінці тунелю
зблисне золотом Полуботка,
За яке ані свічки не виміняти,
ані лампочки Ілліча.
А латати кишеню в темряві –
то голка тупа,
то нитка коротка,
то дірка занадто велика,
то нервів не вистача.


* * *
такі широкі вітри
такі широкі дощі
такі широкі сніги
у моєму степу

а стежка додому
така вузенька
немовби шпаринка
у скриньці поштовій

* * *
кожна річка на карті
як лінія долі чиєїсь
а кожне село чи місто
наче крапка в кінці якоїсь історії

Вечірній етюд

Ні гомону, ні гамору, ні галасу.
Німотна тиша сутінки пройма.
Налякана ліхтариком фізаліса,
в гущавині ховається пітьма.

* * *
Квіти – слова.
Бджола – мелодія.
Мед – пісня,
тягуча й солодка.

* * *
Темним кроком конокрада
підкрадається пітьма.
Наче камінь, погляд пада
в день, якого вже нема.

Тліє слово потаємне
у засліплені глуші.
Заляга минуле темне
на подвійне дно душі.

Що було – на тому крапка.
Хай Суддя за всім зорить!..
Мов на злодієві шапка,
місяць, вийшовши, горить.

Блудні

...І брели вони всі в нікуди.
І гірчили чужі слова їм.
 
Наші Друзі: Новини Львова