Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 30 вересня 2020 року
Тексти > Жанри > Стаття

Антисемітизм у Галичині

Переглядів: 17299
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 1
Жидівське питання без сумніву одна з найважливіших і найбільш пекучих справ
нашого краю вже хоч би тому, що в ньому жиє пропорціонально значний процент
жидівської людності, а ще більше з огляду на її економічне положення, спосіб її
розселення та нарешті на вплив, який має вона на суспільно-економічний розвій
нашого краю, та на становище, яке займає супроти різних верств і різних ідейних
течій, що борються внутрі нашої суспільності. Тому добре зробив "Рrzeglad
Spoleczny", що в першім своїм річнику присвятив тому питанню кілька статей, а
між ними помістив таку основну та широко закроєну працю, як "Proba rozwiazania
kwestji zydowskiej " Альфреда Носсіга, далі трактував її в одній із програмових
статей та в "Есhach" у напрямі принципіально однолитім, хоч із різних точок
погляду. Цікаве те, що в тім питанні забрали голос члени всіх трьох народностей
нашого краю — польської, руської та жидівської. Та не менш цікаве також
становище, яке супроти тих голосів заняла жидівська преса та часть преси
польської. З польської преси, скільки знаю, присвятили статті д. Носсіга ширші
згадки "Kurjer Lwowski" та варшавський "Рrzeglad Tygodniowy", сей остатній п.з.
"Poroniona monarchja".
Щодо "Еch", то більша часть львівських і варшавських дневників задовольнилася
передрукованням (без подання джерела) поміщеного в них фактичного матеріалу, а
проти уваг та внесків автора полемізували тільки жидівські часописи "Izraelit"
та "Ojczyzna", які також остро виступили проти проектів д. Носсіга.
З початком біжучого року вийшла в Яссах брошура дра медицини Ліппе, в якій усі
ті голоси, з додатком помислів німецького філософа Гартмана, піддано подрібній
критиці під спільним і дуже характерним заголовком "Симптоми антисемітської
душевної хвороби".
Ся брошура, з-під пера автора, що пильно слідить за ходом жидівської справи,
цінна для нас не стільки з огляду на її критичні уваги, яких вартість пізнаємо
далі, скільки з огляду на численні дані для характеристики жидівського типу та
жидівських аспірацій.
Поперед усього передам тут коротко основні думки торічних статей "Рrzeg. spol."
про жидівське питання. Найважніший погляд, що потягає за собою цілий ряд важних
консеквенцій і до якого признається "Рrzeglad spoleczny", навіть наперекір
многим жидам, се признання жидів як окремої народності, опертої на їх окремім
походженні, релігії, традиції, способі життя, а залежним від усього того
окремим складі духовнім, окремим погляді на світ та окремім характері. В
логічній консеквенції з тої основи випливає друга основа, оголошена в "Рrzegladu
spolecznym": признання жидам найповнішого права до розвивання своєї народності
в такім напрямі, який вони самі признають найвідповіднішим, і признання їм
повної автономії та ініціативи у всіх внутрішніх реформах, розуміється, з
признанням усього того також для народностей польської та руської.
Але, виходячи з тих основ, подиктованих національно-автономічною та
федералістичною програмою, "Рrzeg. spol." далекий від тої ліберальної
Ргіnzipienreiterei (буквоїдства), яка не бачить життя, тільки принципи, і
замикає очі на факти або закриває їх загальними фразами. Тому редакція не
задоволилася проголошенням основ, але, вглядаючи глибше в сучасне життя,
старалася дослідити, оскільки ті основи мають шанси здійснення без шкоди для
жодної з інтересованих народностей, а з користю для всіх, бо ж очевидна річ, що
в противнім разі й самі основи не мали би ніякої вартості. Тому, аби уможливити
перехід від теорії на ґрунт практичної політики, редакція старалася в різних
статтях подавати аналіз наших суспільних відносин, аби уможливити оцінку сил,
що виступають до конкуренції. Національний характер у різних його проявах,
історичний розвій, теперішній стан економічний, оцінка посторонніх впливів
політичних так само, як і економічних та духовних, усе те було обговорюване на
сторінках "Рrzeg. spol." більш або менш систематично, оскільки на се позволяли
рами часопису, але все з тою непохитною провідною думкою — освітити та
проложити дороги, якими народ так само польський, руський, як і жидівський, може
дійти до правдивого людського побуту, осягнути умови правильного і
всестороннього розвою. Про жодне гноблення, про жоден визиск, про жодну
апостазію чи то релігійну, чи національну, чи яку іншу в наших ідеалах нема ані
мови. Жодна релігія, жодне переконання, жодна раса і жодна народність не були й
не можуть бути предметом нашої ненависті. Таким предметом були й лишається на
все тільки всякий у тиск, усякий визиск і всяка облуда.
Але, роздивляючися в наших краєвих відносинах, добачаємо величезне число
фактів, що потверджують влучну характеристику д. Носсіга та його остаточний
висновок, по якому "тип жидівський пересічно сильніший у боротьбі за існування,
але морально стоїть нижче від нежидівського, має більше бистроти та
витривалості, але також більше зарозумілості, амбіції та безсовісності"
("Рrzeg. spol", 1886, т.2, с. 232). Не тільки ті індивідуальні прикмети
жидівського типу, але особливо племінна лучність жидів та їх релігійно-суспільні
організації, кагали, дають їм величезну перевагу в боротьбі за існування,
особливо над людністю так відмінно зорганізованою, як польська й руська. Майже
вся торгівля в Галичині і весь краєвий промисл держаться в руках жидів.
Шляхетська інституція, звана пропінацією, їм завдячує свій розквіт і своє так
тривке існування, бо жиди як орендарі держать в руках вишинк гарячих напоїв і
стараються якнайширше "пропагувати" їх консумцію. Велика часть більшої земельної
власності також у їх руках, але й тут велика часть жидів замість "управи"
вносить тільки визиск і руїну. Яким способом, методою сарани, кидаються жиди
на більшу власність деяких повітів, аби, виссавши її, по кількох літах
перекинутися в іншу сторону, зовсім не дбаючи про піднесення продуктивності
землі й не думаючи навіть робити які-будь вклади для піднесення рільного
господарства, на се доказом нехай послужать ось які обчислення, пороблені мною
на основі Skorowidzow із літ 1872—1886; власностей у руках жидів було: в пов.
Цішанівськім 1872 р. — 50, а 1886 р. — 22, в пов. Домбровськім 1872 р. — 3, а
1886 р. —16, у пов. Яворівськім 1872 р. — 13, а 1886 р. — 7, у пов. Ліськім
1872 р. — 14, а 1886 р. — 32, в пов. Самбірськім 1872 р. — 13, а 1886 р. — 6, у
пов. Мілецькім 1872 р. — 8, а 1886р. — 64, в пов. Дрогобицькім 1872р. — 32, а
1886р.— 21, у пов. Брідськім 1872 р. — 4, а 1886 р. — ЗО, у пов. Добромильськім
1872 р. — ані одної, 1886 р. — 12, у пов. Золочівськім 1872 р. — 39, а 1886 р. —
11, у пов. Тарнобжеськім 1872 р. — 5, а 1886 р. — 44. Загалом у повітах над
долішнім Сяном (Цішанів, Яворів, Хшанів) число більших власностей жидівських у
тих літах із 80 упало на 43, а в повітах безпосередньо сусідніх із ними
(Домбровськім, Мілецькім, Ліськім, Тарнобжеськім та Велицькім) у тім самім часі
з 28 виросло на 145. Щодо Східної Галичини, то тут у 8 гірських повітах число
більших власностей єврейських із 19 виросло на 82, а в 9 наддністрянських із 56
на 105.
Такі факти, як нечесна конкуренція індивідуальна, неперебирання в способах, аби
лише вели до цілі, і скрите, але сильне ділання організацій, що лучать
економічні інтереси з віросповідними, ті факти занадто відомі всім і зробилися
джерелом незадоволення нежидівської людності, а в разі дальшого їх зросту
грозять необчисленими небезпеками для краю і для самих жидів. Ті факти склонили
редакцію до піднесення жидівського питання і спонукали також мене висловити свій
погляд, що на полі економічнім людність польська й руська мусить здобувати собі
рівноправність із жидами, а при нерівності наших сил конечною являється краєва
підмога для слабшої сторони. Сама редакція в програмовій статті зазначила
виразно альтернативу, до якої кінець кінців у протязі часу мусить у нас дійти
жидівське питання, а власне асиміляція однієї часті жидів із місцевою людністю,
і еміграція більших мас жидів за границю. Не зазначено ще хіба третю, також
часткову евентуальність — полишення якоїсь часті жидів у нашім краю на правах
чужоземців, евентуальність, про яку недавно (1880 — 81) досить живо дискутували
жидівські часописи в Росії. Ті три евентуальності злучені разом, на мою думку,
вичерпують жидівське питання з нашої точки погляду, і тому вважаю потрібним іще
раз приглянутися їм ближче і відперти при тім деякі закиди, піднесені в вище
названих часописах.
Поперед усього ще одна увага. Жидівське питання має дві сторони, обі однаково
важні для нас, як і для жидів: внутрішня реформа жидівська і зовнішнє
впорядкування відносин між нами і жидами. Отже, питання внутрішньої реформи, а
тим самим питання остаточної розв'язки вузла, поставлення ж и д і в ського
народу на власнім твердім ґрунті, витворення для цього внутрішніх умов
правильного розвою єсть і мусить бути назавсігди ділом саміх жидів.
Натомість у справах, що доторкають обопільних відносин між жидами і
нежидівськими народами, мають обі сторони, жиди і нежиди, не тільки право, але
й обов'язок робити все, що можна для вияснення фактичного стану речей, для
 
Наші Друзі: Новини Львова