Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 18 вересня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Князь Костянтин Острозький і його культурна праця

Переглядів: 18824
Додано: 16.04.2008 Додав: ole  текстів: 4
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Митрополит Іларіон (Іван Огієнко)
[ частина друга історичної монографії "Князь Костянтин Острозький і його культурна праця"]
––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
ЧАСТИНА ІІ
––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
І.
ОСТРІЗЬКА АКАДЕМІЯ.
І. ЗАСНУВАННЯ ОСТРІЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ.
У другій половині XVI-гo віку український народ опинився на тяжкому переломі, і його спокійне життя цілком покінчилося. Люблинська державна унія 1569-го року насиллям приєднала Литву й Русь-Україну до Польщі, і тим широко відкрила дорогу польському католицтву в Україну. Зараз таки появилися й лицемірні єзуїти, і розпочали свою широкозакроєну і глибоко обдуману працю запровадження унії в Україні, — щоб нею знищити Православну Віру, а тим і саму Україну.
Єзуїти відразу почали будувати свої школи, добре їх обслуговували, і хитро ловили православних у ці свої липкі сітки. Вони постановили планово затягувати в католицтво головно русько-українське боярство та інтелігенцію, а простий народ "сам піде за ними". Будуймо свої школи, а вони зроблять те, що хочемо ми!
До того самого приступили й тодішні протестанти. Їх провідник, князь Микола Радзивил Чорний, воєвода Віденський, був посвоячений з князем Костянтином Острозьким. Кн. Микола Радзивил став закладати по своїх маєтках різні школи, заложив у Бересті Литовському й друкарню, звідки вийшла року 1563-го відома Радивилівська Біблія.1 Князь Слуцький почав робити те саме, і заснував тоді школу в м. Слуцьку.
Усе це бачив кн. Костянтин Острозький, і рано переконався, що й Україна-Русь сильно потребує того самого. Організованих шкіл в Україні тоді ще не було, і православне Духовенство одержувало звичайно малу домову освіту. І кн. Костянтин Острозький постановив закласти добру школу в м. Острозі, цебто в своєму столичному місті на Волині. Поспішав це робити, щоб підняти освіту православних, а тим самим дати їм можливість реально боротися з войовничим католицтвом, що вперто сунуло на Україну. Того часу, року 1677-го впливовий і настирливий єзуїт Петро Скарга випустив свою голосну книгу польською мовою: "Про єдність Божої Церкви", і в ній з'їдливо висміяв православних, що вони не мають шкіл. Більше того, єзуїт твердив, що слов'янською мовою не можна провадити навчання взагалі. Голосно кричав, що українцям позостається одне: єднатися з Римом в унію, а мову приймати польську. І взагалі найкращий вихід — ставати поляками... І як на сміх усій Україні, Петро Скарга присвятив свою розкладову книжку... князю Костянтинові, як найбільшому оборонцеві українського народу та його Православної Віри.
Це був публічний виклик і князеві Острозькому, і всій Україні. Князь Костянтин цей виклик прийняв, і негайно приступив до заснування вищої української школи в м. Острозі. Час на те був дуже відповідний.
Князь Острозький поспішив зо школою. Поспішив, бо ще перед тим він задумав видрукувати повну Біблію, яка й була справді закінчена (не зовсім) року 1580-го, а року 1581-го 12 серп. появилася в світ. На підготовлення біблійного тексту, на заснування нової друкарні, на сам склад величезної Книги потрібний був довгий час, і я думаю, що кн. Костянтин перше заснував друкарню, а вже пізніше заснував і школу.2
Закладати школу кн. Костянтин почав 1577-го року, для чого побудував окремий будинок у місті Острозі, у своєму замку.
2. НАВЧАННЯ В ОСТРІЗЬКІЙ АКАДЕМІЇ.
Кн. Острозький заснував школу т. зв. "вільних наук". Школа ділилася на дві частині, молодшу й старшу. У молодшій викладалися три науки: граматика, риторика й діялектика, а в старшій чотири: аритметика, геометрія, музика й астрономія. Таким чином Острізьа школа мала характер тодішньої європейської вищої школи.
Школа починалася, звичайно, від початків, — від букваря й молитов. А далі йшли вищеназвані "сім вільних наук", на вивчення кожної з яких відводився один або два роки. В Острозі стали поважно навчати й співу, і звідси пішли хороші й славні в Україні хори.
В Острозькій школі викладали три мові: слов'янську, цебто свою, грецьку та латинську, чому Острізька школа звичайно зветься "триязичним ліцеєм". Слов'янська чи церковно-слов'янська мова — це була мова Церкви й тодішня літературна русько-українська мова. На вивчення її в Острозі звернули поважну увагу, і вивчали її глибоко. Це була й викладова мова Острізької школи, яка мимоволі мусіла збігатися і з живою тодішньою українською мовою. Відразу виникла потреба впорядкувати цю церковну мову, і вже року 1586-го вийшла (у Вільні) перша її граматика, яку склав Лаврін Зизаній.
Пізніше вийшла вже наукова Граматика церковно-слов'янської мови, — це була Граматика учня й учителя Острізької Школи Мелетія Смотрицького, 1619-го року. Граматика ця мала велике поширення по всіх слов'янських православних землях.
Головною й основною мовою вивчення була мова г р е ц ь к а, та й найбільший склад учителів були греки. Грецька мова була мовою Святих Отців, і її тут добре навчали. Перший ректор Острізької Школи, Герасим Смотрицький (батько Мелетія) писав про значення грецької мови: "А кому на світі може бути тайною, що від греків пішли філософи, від греків увесь світ має богословів, без яких і Рим нічого не знає".3
Про значення грецької культури рішуче писав і Архим. Захар Копистенський у своїй "Палінодії" 1621-1622 року: "Що римляни хваляться цьогосвітньою наукою — чужим пір'ям хваляться, у чужий плащ зодягаються. Бо то ж грецька наука, — мудрість Платона й Аристотеля, й інших філософів. І коли ми, русини (українці) вдаємося в німецькі краї, то вдаємося не за латинським розумом, а за грецьким".4
Латинська мова викладалася в Острозі теж поважно, бо це була мова державна, без знання якої в Польщі ступити не можна було. Це було потребою життя.5
Про постання й життя Острізької школи маємо дуже мало фактичних даних. Яка саме була це школа, не відомо, але у всякому разі була це школа вищого типу. Сучасники звали цю школу по-різному: триязичний ліцей, колегія, грецька школа, грецько-слов'янська школа, училище греко-слов'янськоє. Звали цю школу й академією. Дійсно, кн. Костянтин Острозький пильно старався, щоб його школа стала університетом і зваласяакадемією, але польський король, католицький фанатик Сигизмунд III, цього не дозволив. Ректор цієї школи, Герасим Смотрицький, у своєму творі зве цю школу академією.6 Тому й ми маємо право звати її так, як хотів кн. Костянтин, і як звали самі професори: академія.
3. ЗБИРАННЯ ВЧЕНИХ ДО М. ОСТРОГА.
Князь Костянтин, задумавши видати друком повну Біблію, став збирати до своєї столиці, до м. Острога, учених людей. І справді зібрав їх багато, хоч і не стільки, скільки йому було потрібно. Ще року 1592-го князь Костянтин скаржиться, що в Острозі "глад страждуть" на вчених.7
Острізький гурток учених зайнявся кількома важливими справами, а саме: 1. підготовленням біблійного тексту до друку, 2. друкарською справою, — веденням друкарні, 3. учителюванням в академії, 4. полемикою проти наступу на Православіє католиків та уніятів, 5. Перекладом творів Святих Отців на церковно-слов'янську мову з мови грецької, і 6. друкуванням Богослужбових Книг. Усе це була праця величезної ваги, сильно потрібна для України, і кн. Костянтин збирав потрібних учених, і на все давав власне утримання.
Зібрав кн. Костянтин не мало й світських учених, навіть деяких протестантів для навчання "вільних наук". Із усіх цих учених частина була приділена професорами академії, а на чолі їх поставлений ректор її, Герасим Смотрицький, високоосвічений на свій час український патріот.
4. ГРЕЦЬКІ ВПЛИВИ В ОСТРОЗІ.
Не трудно було дістати вчених греків, і кн. Костянтин збирає їх до Острога. Зібралося тут досить багато греків, і вони мали в кн. Острозького поважний вплив. Одна вулиця в Острозі була заселена греками, і тому й звалася грецькою. "Пересторога" 1606-го року подає: "Не новина од давніх часів грекам в Острозі бувати". Ось тому в Острозькій академії все бували викладачі грецької мови, а часом і мовою навчання ставала мова грецька. Пізніше, вул. Грецька була названа Жидівською.
Але добре вчених греків не було в потрібному числі. Олександрійський Патріярх Мелетій Піґас — на прохання кн. Костянтина — прислав до Острога кілька своїх учених греків, і вони склали першу основу в ученому гурткові при кн. Острозькому. Року 1597-го сам Патріярх Мелетій сильно заохочував кн. Костянтина більше опікуватися і Острізькою школою, і друкарнею, як основами культурного розвою українського народу. І власне це кн. Костянтин взагалі притягнув східніх Патріярхів ближче заопікуватися тяжкими українськими справами.
Кн. Костянтинові папський Нунцій Больнетто розповів, що в Римі є багато вчених греків, і коли він, князь, попросить Папу, то той пришле йому греків. Необережний кн. Костянтин р. 1583-го написав Папі чемного листа, і сильно просив його прислати йому потрібних для праці і для академії вчених греків. Думка була, що ці римські греки будуть перекладати з грецької на латинську, а вже своїх знавців латини було подостатку і вдома. Звичайно, Папа "схизматам" нічим не допоміг, зате пішла чутка, буцімто князь хоче єднатися з Римом!...
В Острозі було немало вчених греків, напр.: Діонисій Палеолог, Мосхопул, Кирил Лукарис, Никифор і інші.
Року 1594-го Олександрійський Патріярх Мелетій Піґас прислав кн. Острозькому свого вченого грека Кирила Лукарис а, який велику освіту свою здобув в Европі. І Лукарис відразу став у роках 1594-1598 професором Острозької академії, був і її ректором. Кирил Лукарис дуже багато зробив доброго для Острізької академії і для України взагалі. Це К. Лукарис був і на Берестейськім Соборі 1596-го року, як Екзарх Олександрійського Патріярха, і сильно виступав проти унії. Він працював і в Вільні.
По смерті Патріярха Мелетія (1601 р.) К. Лукарис став Патріярхом Олександрійським (1602-1621), а пізніше — і Костянтинопольським. І все життя своє допомагав Україні й цікавився нею.8
Кирил Лукарис 17 літ (1621-1638) був Патріярхом Костянтинопольським. Життя закінчив трагічно: єзуїти таки відімстили Патріярхові за його боротьбу проти унії в Україні, й обвинуватили його перед султаном турецьким, буцім то він зноситься з українськими козаками й підбурює їх на повстання проти Турції. І з наказу султана Мурада IV 28 червня 1638-го року Патріярха задушили, а тіло його вкинули в море...9 Так трагічно закінчив той учений Патріярх, що так багато допомагав Україні!
Був у м. Острозі і грек Н и к и ф о р, славний Екзарх Патріярха Царгородського. Він головував на Берестейському Соборі 1596-го року, і сильно виступав проти унії, за що поляки, з наказу короля Сигизмунда III, укинули Никифора до в'язниці, де той і "був уморен голодом..." В Острізькій Академії він не навчав, але дружився з кн. Костянтином.
Учні'й учителі Острізької академії писали вірші, і деякі з них збереглися й до нас. Так, 1581-го року вийшла з друку "Хронологія" Андрея Римші. Друга книга, писана віршами: "Ламент дому княжат Острозьких" 1604-го року. Це перші вірші, що появилися в українській літературі, і цим стверджується, що наша віршова література вперше вийшла з Острізької академії.
5. ОСТРІЗЬКИЙ ГУРТ УЧЕНИХ.
Князь Острозький щиро займався своєю академією та друкарнею, й зібрав у м. Острозі цінний гурт учених, який працював тут не тільки в школі, але й на інших ділянках культурної праці. І всі разом вони ревно боронили Православну Віру від запеклих нападів католиків та їхніх уніятів. Крім вищезазначених греків, подам тут ще низку учених своїх українців.
Старшим членом Острізького гуртка вчених був Герасим Данилович Смотрицький. Це була світська видатна людина в Острізькій академії. Герасим був шляхтич з Поділля, писар Кам'янець-Подільський. Певне, він мав високу освіту, бо року 1576-го кн. Костянтин забрав його до м. Острога і призначив його ректором своєї академії. Для свого часу Герасим Смотрицький був видатним письменником, але праці його збереглися тільки деякі. Взагалі це був поважний діяч на ниві освіти українського народу.
Герасим Смотрицький багато поклав своєї праці при виданні Біблії 1581-го року, і дав до неї дуже важливу передмову. Він же написав і вірші на герб кн. Острозького. А року 1587 го вийшла дуже важлива праця його в обороні православного стилю: "Ключ Царства Небесного". Цей твір показує, що Герасим Смотрицький був першорядний полеміст.
Священик Даміян Наливайко багато працював при друкарні, перекладав і редагував. Писав вірші. Це брат козацького провідника Северина. Був о. Настятелем замкової церкви в Острозі та особистим Духовником кн.Костянтина. Писав наукові передмови до острізьких видань.
В а с и л і й — видатний на свій час богослов. Його славна й цінна праця 1588-го року: "О єдиной істотной Православной Вірі", видана в Острозі.10 Книга ця мала великий вплив на всім православнім світі, і була передрукована навіть у Москві. Іван Вишенський писав під впливом цієї праці.
К л и р и к Острізький — це помітний член Острізького вченого гуртка. Він видрукував два полемічні твори про зрадника Православію Потія, 1598 і 1599-го років, як відповідь на листи Потія до кн. Острозького.11
Великою заслугою академічного гурта вчених у м. Острозі було й те, що вони сильно виступили проти папського нового стилю, і своїми полемічними творами проти нього таки відбилися від папського наступу.
Проти папського нового стилю виступив і славний професор Краківської академії Ян Лятос. Року 1601-го єзуїти добилися таки, що Лятос за це був звільнений з Краківської академії. І він переїхав в м. Остріг до кн. Костянтина, і працював у нього.12
Диякон москвин Іван Федорович так само був діяльним членом Острізького гуртка. Він був директором друкарні, але брав участь також і в виготовленні біблійних текстів. Це він технічно випустив Біблію 1581-го року.13
6. УЧНІ ОСТРІЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ.
Острізька академія існувала десь приблизно 47 років (1577-1624), і за цей час вона випустила велике число учнів. У цьому власне історичне значення цієї школи, — вона сильно підвищила освіту і українського Духовенства, і української інтелігенції взагалі.
Тут подаємо тільки видатніших учнів Острізької академії.
Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний учився в Острізькій академії і закінчив її. Вірші, складені на смерть Сагайдачного (1622), подають, що гетьман "був вихований в Вірі Церкви Східньої з дитячих літ, а потім пішов до Острога, для порядних (уцтивих) наук".14
Максим Острізький, син Герасима, закінчив Острізьку академію. Він навчався в академії "во Благочестії, і наказанії книжном і граматичном словенски, гречески і латински воспитан".15 Пізніше доповняв свою науку ''латинською філософією" в єзуїтів у Вільні.15 Прийнявши монашество, став Мелетієм. Уславився своєю Граматикою церковно-слов'янської мови 1619-го року. Пізніше став Архиєпископом.
Учнем Острізької академії був і славний чернець Іов Княгиницький. У його життєписові читаємо, що Іов удався до Острога "до совершенніших наук", і там пильно в школі навчався.16 По цьому кн. Костянтин дав йому змогу виїхати на Св. Гору Афон, і там навчатися чернечого життя.
Єромонах Киприян, родом з м. Острога, де й навчався. Знав добре грецьку мову. Кн. Костянтин дав йому змогу поїхати в Італію, і о. Кипріян навчався в Венеції та в Падуї. Жив і на Афоні. Працював і в Острозі. Був перекладачем з грецької на Берестейському Соборі 1596-го року.
У 1584-му році в Костянтинополі при Патріярхії був якийсь "спудей Федор" з України, який приїхав "ученія ради еллинська язика, в нем же вся філософія".17 Це певне так само учень (спудей) Острізької академії.
Звичайно, ми подали тільки більше знаних осіб, що навчалися в Острізькій академії. Бо учнів було напевно багато сотень, і вони за 47 літ вкрили всю Україну. Вкрили якраз тоді, коли в Україні ніде шкіл не було.
7. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОСТРІЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ.
Острізька академія набула собі правдиво велике значення в історії української освіти й культури та в історії Української Церкви. Це була перша висока наша школа, школа "вільних наук" в Україні. Школа від свого початку ясно поставила собі за головну ціль оборону Православія перед наступом розкладових католицтва та унії, і цю ціль повно виконала.
Академія була вища своєю наукою над усі інші школи, які тільки були випадком до того часу. Остріг став культурним осередком великого розміру. Осередок був справді широкий своєю працею: була академія, була друкарня, появилися полемічні твори на оборону Православія, появилася перша Біблія, вийшли нові виправлені Богослужбові Книги. Справді, уперше постав великий культурний осередок в Україні! Появилася вперше віршована література, чого доти в Україні не було. Взагалі, усе найцінніше, що вийшло в Україні за роки 1577-1608 (смерть кн. Костянтина), вийшло з Острога, вийшло за впливом кн. Костянтина Острозького.
Приклад Острізької академії скоро потягнув за собою заснування шкіл по інших містах України. Сам князь Острозький будує школи по своїх маєтках, напр.: року 1572-го він заснував школу в м. Турові, 1577 — у Володимирі Волинському, року 1602 — в Дермані, і ін. На все кн. Костянтин дає свої кошти. А в Дермані заснував ще й друкарню, другу в себе.
Року 1588-го Єпископ Володимирський Федір Лазовський намагається заснувати в м. Володимирі греко-слов'янську школу на зразок Острізької. У Львові Братство незабаром засновує й собі школу.
Острізька академія охоче допомагала іншим містам, посилаючи їм своїх учителів, а ті засновували початкові шкілки. Коли треба, посилала від себе й провідників.
Року 1600-го в м. Острозі видрукувана була латинською мовою поема: "Острізька війна". Автором був Пенкальський. Він звертається до Волині, щоб вона раділа, бо "Острізький дім дає тобі тримовний ліцей. Прийшли початки, — може за ними піде щось більше. Не погорди вченими, не відкидай муз, бо нема нічого славнішого від шляхетних мистецтв".18 Так дивилися вчені в Острозі на свої завдання.
Навпаки, католик Ян Вельямин-Рутський насмішливо сповіщає кн. Н. Радзивила 15-го лютого 1603-го року з Риму, що кн. Острозький, "воєвода Київський, хоче закладати на Волині якусь академію, і розіслав по Греції шукати професорів... Але там тепер і зо свічкою не знайде, бо від Бога відступили"...19
"Пересторога" 1606-го року подає, що через Острізьку академію "Православіє наше почало було сіяти яко сонце, люди вчені почали були в Церкві Божій показуватися. Учителі й будівничі Божої Церкви та книги друковані почали були множитися. Що бачучи, Св. Патріярх почав частіше наглядати і дидаскалів (учителів) мудрих посилати".20
А "Палинодія" 1621-1622 р. Архим. Захарія Копистенського свідчить докладно, що в м. Острозі "знаходилися і славні доктори, вправні в грецькій, слов'янській і латинській мовах. Знаходилися знамениті математики й астрологи, між ними той преславний математик, філософ і астролог Ян Лятос, що нового календаря славно зганив і пером ясно через друк доказав, що він помилковий. Церква та двір князя Костянтина повні православних учителів євангельських і апостольських, повні справжніх богословів, які знають богословіє і Праву Віру від богословів Діонисія, Афанасія й інших багатьох, і від Соборів, і від Патріярхів східніх".21
Як бачимо, сучасники високо цінували Острізьку академію.
Року 1581-го папський висланець Антоній Посевин доносив Папі в Рим, що "дехто з руських, особливо князі Острозький та Слуцький, мають свої друкарні та школи, якими далеко й широко поширюється схизма". Антоній Посевин звернув на це увагу, кому треба, і кн. Острозькому не дозволили офіційно перетворити свою школу на правдиву академію,
— щоб не "ширилася схизма"!
А Острізька академія справді сильно впливала й зміцнювала "схизму",
— до неї приїздили юнаки на науку зо всієї України: з Галичини, Волині, Білорусі, Київщини, Поділля.
8. ЗАКРИТТЯ ОСТРІЗЬКОІ АКАДЕМІЇ.
Папський посол, єзуїт Антоній Посевин багато лиха наробив Україні,
— це він уклав план, як єзуїти мають окатоличити українських князів та й Україну, це він склав плана унії на Сході.
І єзуїти сильно взялися за русько-українських магнатів, і поперетягували їх на католицтво, а потім і на поляків. І славний православний рід князів Острозьких перестав існувати, — був окатоличений і ополячений і він...
Року 1608-го упокоївся в Бозі славний фундатор Острізької академії, позоставивши все, що мав синові своєму Янушеві. Януш був уже католиком, але Острізької академії не закривав через славну пам'ять свого великого батька. Школа існує й далі, але Януш католик нею вже не цікавиться і не опікується. Ще року 1611-го "спудей училища кгреко-словенского острозского" переклав твір Федора Авукара.22 Але академія належної допомоги вже не мала й завмирала.
А року 1624-го остання наслідниця роду князів Острозьких, Анна-Алоїза, уже католичка, академію закрила, а на її місці заснувала єзуїтську колегію, на яку дала великі маєтки...
Славна Острізька академія її великого діда кн. Костянтина перестала існувати...
Але Острізька академія своє завдання перед українським народом і перед Українською Православною Церквою виконала повно, — вона ревно й широко працювала 47 літ якраз тоді, коли Україна шкіл не мала. І вона одна блискучою зорею ясно світила на всю Україну!
За зразком Острізької Академії стали засновувати школи по всіх своїх містах великі міста, напр.: 1586 рік
— появляється школа у Львові, 1587
— у Вільні. 1615 — в Києві, і т. д.
Князь Костянтин Острозький провадив свою Академію якраз тоді, коли вона найбільше була потрібна. І в цьому його віковічна слава!

28. XI. 1957.

ЛІТЕРАТУРА.
Лукьяновичъ: Къ вопросу объ Острожской школъ. "Волын. Епарх. ВЪДОМОСТИ" за 1881 рік.
К. Харламповичъ: Острожская православная школа. "Кіевская Старина" 1897 р. кн. 5-6, травень-червень.
К. Харламповичъ: Западнорусскія православньїя школьї XVI и начала XVII въковь. Казань, 1898 рік.
М. Возняк: Острог яко культурний осередок. "Історія української літератури", Львів, 1921 рік, том II ст. 58-69.
Порф. Іван Огієнко: Історія українського друкарства. Львів, 1925 рік.
О. Савич: Нариси з історії культурних рухів на Україні та Білій Русі. Київ, 1930 р.
Проф. Ф. Ти то в: Вища освіта на Україні кінця XVI — початку XVII ст. Київ, 1924 р.

II. ОСТРІЗЬКА БІБЛІЯ
1. РОЛ Я ДУХОВЕНСТВА. — ДУХОВЕ СУПЕРНИЦТВО. — ІДЕНТИЧНІСТЬ МОВ ЦЕРКОВНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ.
Друга половина XVI-гo віку була переломовим часом в історії українського духового життя. Реформаційні рухи, що потрясли Европою, сильно вдарили також і Польщу, а через неї й український народ, особливо на його західніх землях. Реформація принесла українському народові трохи й нових ідей, і добрих, і злих, яких здійснення впливало на нашу духову культуру Не всі ці ідеї були зовсім новими, але їх широке ставлення й швидке поширення до самих народніх низів було нове, і принесло нам загальне зацікавлення тими питаннями, про які давніше думали тільки окремі одиниці.
Духова культура українського народу в ХV-му віці не стояла високо.
Головне джерело цієї культури — Церква, і в першій половині XVI-гo ст. вона була була в ненормальному стані: вища Єрархія, яка йшла до нас без обрання, а тільки з польського призначення, цебто провід церковний хорував на різні недотягнення. У житті Духовенства частенько траплялися випадки, що зовсім не лицювали духовному станові. На очах вірних часто робили такі учинки, які голосною луною котилися серед усього народу. Правда, не був це стан самої тільки Православної Церкви, бо ще гіршим був стан Церкви Католицької, — Православна Ієрархія лише наслідувала звичаї католицьких Ієрархів.
І в такий час ударила на Польщу реформація. Грунт був тут надзвичайно підготовлений, а тому реформаційні ідеї відразу поширилися по всій Польщі й Литві, захоплюючи найширші кола громадянства, звичайно, і з українським народом. Усі верстви найперше кинулися до критики недобрих звичаїв Духовенства, а показна частина байдужої інтелігенції відпала від своєї Церкви. Це був болючий удар для Української Церкви, і його розкладове значення відразу відчуло й зрозуміло Духовенство. Направа церковного життя пішла такою швидкою ходою, що скоро довела не тільки до оздоровлення церковних відносин, але й високо піднесла українську духову культуру.
Реформація прошуміла та й зникла, як сніг під сонцем, — вона була істотно чужа духові українського народу. Наш народ відразу відцурався Реформації, бо він і не приймав її, — до неї силою заганяли пани його. А З часом і панство відпало від чужомірства, і вже не силувало своїх підданих до Реформації.
У цей час Католицька Церква, видужавши від своїх недомагань, повела плановий наступ на Українську Церкву (східню чи "руську"). Українське Духовенство й увесь народ скоро переконалися, що здержати цього наступу без доброї освіти вони не будуть всилі, бо противник побивав їх найперше таки вищістю своїх духових сил.
І з того часу зачинається великий всенародній рух, щоб підняти культуру народу. Скрізь основуються т. зв. церковні Братства, що багато зробили в справі оборони своєї Православної Церкви. Не тільки по великих містах, але й по малих закутках Братства засновують свої школи, які дуже багато допомогли для піднесення рідної культури. Засновано декілька друкарень, що стали могутнім оборонцем своєї Церкви й джерелом культури.
Цього ж часу підо впливом Реформації, упала колишня така міцна ідея про ідентичність мов Церкви й літератури, наслідком чого повстала нова українська літературна мова, вже сміло оперта на живій народній мові. Появляється ціла низка перекладів Св. Письма на живу мову, у Церкві вводять проповідь народньою мовою, і цією ж мовою видаються окремі книжки.
Коротко кажучи: український культурно-національний рух у другій половині XVI-гo віку досяг такої сили й розмірів, яких не знає наша попередня історія.
Соціяльний тогочасний лад провадив до того, що культурні українські центри повставали головно коло великих тодішніх магнатів. У другій половині XVI-гo ст. дуже важливим культурним центром для всього українського народу було місто Остріг, столиця могутнього князя Костянтина Острозького. Князь Костянтин (1527 — 13.II.1608) був українським патріотом, мав величезні маєтки, і був одною з найбільш впливових осіб у Річіпосполитій Польській.
І то "в се врем'я люто й плача достойно", коли пішов сильний наступ на Українську Церкву католиків та уніятів, виступає князь Костянтин в обороні прав свого народу, а передовсім — в обороні його батьківської Віри. В Острозі закладається найкраща на той час вища українська школа з друкарнею, які полишили в історії української культури XVI-гo віку найсвітліші сторінки.
Найбільшою прогалиною в українськім церковнім житті була відсутність повної Біблії з добрих текстів. На Церкву нападали римо-католики, нападали й різні реформісти, доказуючи свою науку прикладами з Біблії. Перевірити їх правдивість чи неправдивість українці частенько не могли з тієї причини, що повної Біблії взагалі не мали. Правда, такої Біблії не мав тоді ані один з інших православних слов'янських народів.
2. ПОВНИЙ ТЕКСТ БІБЛІЇ. — ЗАХОДИ КН.
ОСТРОЗЬКОГО. — ПЕРЕДМОВА ДО
БІБЛІЇ. — РІЗНІ СПИСКИ.
Думка видати повну Біблію повстала давно в кн. Костянтина Острозького, бо потреба в ній була пекуча, і на неї вказували князеві з усіх сторін. Не треба забувати, що стара наша культура базувалася найбільше на Біблії, без неї не було взагалі духового життя, тому брак повного Св. Письма відчувався тоді на кожному кроці, особливо ж у нас, коли почалася релігійна боротьба й полеміка.
Згідно з грецьким звичаєм, православні слов'яни тоді ще не мали повної Біблії в одній Книзі. Перекладена була таки ціла Біблія, але звичайно вживали тільки окремої ЇЇ Книжки. Рукописні Книжки були не однакової вартости, а часто з великими помилками, на що в'їдливо вказували противники в релігійній полеміці. Отже, треба було подбати не тільки про повну Біблію, але й про те, щоб сам текст цієї Біблії був авторитетний.
Думаю, що справою видання повної Біблії найбільше боліла тоді Острізька Школа, і під її впливом працював і кн. Костянтин. Найперше треба було роздобути добрий текст Біблії, а це на той час була справа не легка. Ходили чутки — їх підтримували й московські емігранти на Волині, напр. кн. Андрій Курбський, — ніби повну Біблію в добрих давніх списках має Москва. Кн. Острозький вживає найрізніших заходів добути з Москви бажану Книгу. І тільки по довгих трудах цар Іван Грозний прислав до Острога давно бажаного рукописа, відписа з т. зв. Геннадієвої Біблії 1499-го року.
Дуже мальовничо розповідає про ці свої заходи сам кн. Костянтин у передмові до Біблії 1581 р. (уривки з неї подаю в українськім перекладі). "Бачив я, — скаржиться князь, — як вороги та вовки з усіх боків напирають на Церкву Христову та без милосердя жеруть її, — і жалість пройняла мене. Бо кого ж з благовірних та богорозумних не пройме жаль, коли він бачить убогість Церкви Христової, що ось хилиться впасти? І ніхто не може стати проти запеклости ворога через таку обмаль духовної зброї, яким є Слово Боже. І чиє серце не зм'якне, хто не заплаче, бачучи розрух Церкви Христової, бачучи переможену Хвалу її, бачучи, як дикі вовки немилосердно розкрадають і розганяють стадо Христове? Різні вороги й найрізніше лукавство оточили нас...
"Початок цієї справи був такий: З волі Божої задумав був я діло оце. Але довго не міг я почати його, бо не знайшов потрібних на це робітників; також і Книги, що зветься Біблія, не мав я повного списку; більше того, — навіть по всіх сторонах роду нашого, де чути мову слов'янську, не знайдено ані одного доброго (повного) списку серед усіх Книг Старого Заповіту. І тільки в благочестивого й православного государя й великого князя Івана Васильовича Московського ласкавим проханням я випросив собі й одержав через боговибраного мужа, Михайла Гарабурду, писаря великого Князівства Литовського, повну Біблію... Крім цього здобув я також багато й інших Біблій, різного письма та різними мовами".
Це був перший, підготівний час — збирання добрих списків біблійних Книг. Збирали не тільки рукописи церковно-слов'янські, але й польські, чеські й інші. Велику надію покладали на московський відпис з Біблії 1499 року, бо з Москви переказали, ніби це переклад з грецького ще з часів Володимира Великого, зроблений більше 500 літ тому.
Таким чином були вже добрі рукописи й потрібні вчені люди, навіть знайшли й друкаря, відомого Диякона Івана Федоровича, що втік з Москви до Литви, і острізькі вчені з запалом узялися за роботу. На жаль, скоро зустріло їх велике розчарування: виявилося, що зібрані книжки не мають одного тексту, що в них повно відмін, багато помилок... Таким самим був і тяжко роздобутий з Москви відпис з Біблії 1499-го року.
І князь упав у розпуку. "Виявилося, — пише він у передмові, — що списки ці незгідні, — вони не тільки мали відміни, але часом і спокуси, через що впав я був у великий смуток. До того з намови диявольської знайшлося багато ворогів, що руйнували мені задумане, а помічників та робітників мав я дуже мало. І впав був я в сумнів І міркував я в серці своїм, чи починати, чи перестати, але таки з Божої волі кращі думки перемогли гірші, бо я знав, що неможливе людині — можливе Богові".
 
Наші Друзі: Новини Львова