Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 11 грудня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Невинна

Переглядів: 5400
Додано: 07.12.2010 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/nechuy/innocent.html
НЕВИННА
Оповідання

Оце я, матушко, прийшла по ділу до батюшки. Хотіла й висповідаться, і
розказать все дочиста, як воно було. Нехай батюшка за мене оступляться.
Сміються з мене люде та й сміються. Вже мені затого очі висміють.
Продражнили мене злодійкою; злодійка та й злодійка! Не то що, матушко,
люде, а вже навіть малі діти, як часом іду вулицею, то вони граються та
й кажуть проміж себе: он, диви! злодійка йде. Такий мені сором, що вже
швидко не можна буде мені між люде й очей появить. А хто докаже, щоб я в
кого що вкрала? Хіба я винна, що мій чоловік крав? Ой боже мій! Я, серце
матушко, в такім клопоті, що вже й ночі недосипаю. А все то сталося од
того часу, як мого чоловіка посадили на висідку в тюрму. Що на його те
нещастя спало, то нігде правди діти. Але й божуся, й присягаюся, і ладна
землі з'їсти, що я ні в чому невинна й невісна, їй же богу, не-вісна! Я
вам розкажу все дочиста, як воно було і як те лихо на мене спало.
Ото раз в великий піст увечері вдягається мій Петро. А я йому кажу:
\"Куди це ти думаєш йти? Надворі грязюка та так поночі, що й з двора в
ворота не потрапиш\". А він мені одказує: \"Не питай! Не твоє діло; йду,
куди треба\". Пішов він, а я сиджу, та куняю, та все його жду. Нема його
та й нема! В хаті тихо. Надворі вже нігде й собака не гавкне: відомо,
пізня доба. Вже й перші півні заспівали; вже на мене сон налягає, а його
нема. Коли чую, стукає він у вікно та й каже: \"Одчини!\" Ото я одчинила.
Входить він у хату та й уносить на плечах, може, так як з півкорця
чогось в мішку. Кинув він мішок на діл га й каже: \"Візьми та спорожни
мішка\". Розгорнула я мішок, подивилась, аж у мішку кукурудза. \"Де це ти
взяв кукурудзи?\"-питаю я в його. А він каже: \"Нащо тобі знать! Коли
приніс, то бери, та мерщій ховай, та й не питай. Я купив в одного
чоловіка\". \"Петре!- кажу я,- гляди лишень, щоб тобі не скрутилось та не
змололось за цю кукурудзу\". Я трохи вже догадувалась, де він взяв ту
кукурудзу, бо він вже давно злигався з недобрими людьми та все з ними в
шинку сидить. Так мені стало ніяково: і страшно мені, й сором. Однесла я
ту кукурудзу в комору, а в мене в коморі було ще трохи кукурудзи, бо я
восени заробила собі. Взяла я ту кукурудзу та й висипала в мішок до
своєї; думаю, притулю до своєї, бо мала до чого притулити. Але, їй-богу,
їй-богу, я не винна була ні в чому!
Ото вертаюсь я з комори, а він знов вдягається в свиту. \"Чоловіче!-
кажу я.- Куди це ти знов думаєш мандрувать? Бійся бога або котрого
святого! Ти до чогось доходишся. Сиди в хаті та не рипайся, а коли
хочеш, то підеш собі другої ночі, бо ти мені спати не даси\". Він з
злістю крикнув, з нестямки вилаяв мене, бо такий палкий та опришкуватий,
як той огонь, хоч на взір ніби й лемехуватий і зателепуватий, бо як
почне розмовлять, то висмикує помаленьку з рота слова, неначе висмикує
за гичку буряки з затужавілої грядки. Ото він знов потягся з хати.
Погасила я світло та й спать не лягла. Сиджу собі на лаві, куняю та й
думаю. І сон мене не бере. Погане діло, думаю, заходиться оце в нашій
хаті! І навіщо оце йому робить? В нас же в хаті не злидні ж нещадимі
завелись.
Але що ж робить, коли він мене не слухає, хоч зве мене розумною.
Говорю до його, як до стіни. А як скажеш йому правду в вічі, то він так
і спахне, як той присок. Заспівали другі півні, аж він знов стукає в
кватирку. Одчинила я двері, засвітила світло, дивлюсь, а він приніс
добрий клунок проса. \"Де це ти,-кажу,-береш? звідкіль носиш?\" А він тоді
до мене: \"Та краду! бери, та ховай хутчіш, та спорожни мішка\". \"Боже мій
милостивий!-думаю я,-що мені робить?\" Однесла я те просо в комору та й
притулила до свого, бо в мене було ще мисок зо три проса, то й було до
чого притулить. Але, їй же богу, я невісна; їй-богу, невісна й не винна
ні в чому! Вернулась я з комори в хату, дивлюся, а він знов вдягається в
свиту. \"Куди ти,- кажу,- знов думаєш потягтися?\" А він каже: \"Та туди ж,
куди й ходив\".
Лягла я спати. Лягає й він, не роздягнувшись. Я задрімала. Вже почало
щось сниться, та таке страшне: якийсь ведмідь з рогами,- коли чую, він
встає. \"Куди ти,- кажу,- налагодивсь оце йти! Вже ж з півночі звернуло\".
А він каже: \"Та туди ж, куди й ходив. Злодійство, як горілка розбирає:
вип'єш чарку, заманеться й другої\". \"Оце,- кажу,- побила мене лиха
година та нещаслива. Цілу ніч тягається десь, як той вовкулака, не дає
мені гаразд одпочить\". Пішов він мовчки з хати, а я вже так
напрацювалась, що й заснула. Коли чую, знов торохтить у вікно так, що аж
шибки дзвенять. \"А бодай тебе вже на мари винесло, як тебе оце носить!\"
- крикнула я в кватирку до його. Засвітила я світло, дивлюсь, а він
приніс п'ять шматків сала ще й клунок пшениці. В мене ще зосталося ^в
боденці од пущення дві четвертини сала. Взяла я ті шматки сала та й
притулила до свого, бо сало ж не значене: думаю, притулю я те сало хоч
до того місця, де лежало наше сало, то все якось буде безпечніше. Але
побий мене хрест святий, коли я була в тім винна. їй-богу, не була
досвідчена, бо я його не посилала й не намовляла на те погане діло.
Заглянула я, матушко-серце, в той мішок, аж там білокора пшениця. \"Нащо
ж ти, вороже, приніс мені цієї пшениці?-кажу я до його.- Ти ж знаєш, що
на все село ні в кого нема білокорої пшениці, тільки в Кулика. До чого я
її притулю, коли вона значна? Бери її та неси хутчій з хати, бо я її не
прийму. Про мене, хоч в болото висип\".
Став він, задумався, почухав потилицю та й каже:
\"А біс його батька знав! Це не день, а ніч: що налапав, те й узяв.
Тепер розкидай вже ти жіночим розумом, бо ти не з біса розумна на ввесь
куток!\" \"Бодай,- кажу,- тебе розкинуло по шматку на великій дорозі, як
оце ти наробив мені клопоту\". Розкинула я розумом і по городі, і по
горищі, і по хлівах - нема де сховать або хоч прихистить. \"Біжи ж,-
кажу,- та зірви в помості в коморі дошку, та й сховай там, бо в нас нема
ні зерна ні червоної, ні білокорої пшениці\". Подумав він, почухався,
пішов до комори, зірвав дошку, упорався, прийшов та й каже до мене:
\"Коли приметикувала, де сховать, то гляди ж, жінко, держи язик за
зубами, та ще й добре, бо в тебе розум добрий, та язик дуже довгий: ти
таки язиката й не дерзка на язик зроду. Як пробрешешся, то і я піду на
Сибір, і ти підеш\". Впав він на лаву та й захріп. Ото тільки що почало
розвиднюваться, прийшов староста та й давай трусить. Але, бог дав, якось
минула та струсанина: люде знали, що в мене була кукурудза, було й
просо, було й сало, а пшениці не знайшли, бо й своєї таки не було.
Ото якось минулося те лихо, а я кажу до його: \"Гляди ж ти, вороже, не
волочись мені більше вночі та не буди мене по тричі, бо й сам пропадеш,
і мене з маленькими дітьми занапастиш\". А він каже; \"Ви, жінки, розумні
на всьому готовенькому: от якби й ти крала потрошку то там, то там, то
може б і дохарчувались до нових жнив. Ти принесла б щось до хати, чи
курку, чи гуску, чи порося, і я б приніс, то й діло пішло б спірно\".
Намагається він;
\"Крадь та й крадь!\" \"Не діждеш,-кажу я,-цього ніколи, щоб я крала, бо
я чесного роду: і батько мій не крав, і дядьки були хазяйновиті, не буду
красти й я\". А тепер от через його і я стала злодійка, та й злодійка, і
другого прізвища мені нема на селі. Та вже мені ніхто так не допік, як
ті Кушніренкові дітища. Як тільки простую вулицею проз Кушніренка, то ті
лобурі повибігають та й репетують: \"Тітко Домахо! а нащо ви хотіли в нас
порося вкрасти? Тітка Домаха злодійка!\" Та, їй-богу, аж на тин
повилазять та ще й грудками на мене шпурляють. Господи милостивий! Що я
їм такого заподіяла? Ото в чистий четвер ішла я проз Кушніренків двір.
Коли дивлюсь, коло воріт бігають поросятка, та такі чистенькі, як
перемиті. Я впіймала одно поросятко та хотіла погратись та погладити по
спинці. Граюся я з тим поросям та й думаю, грішна: ото якби мені таке
поросятко на посвячін-ня! А воно як закувікає! Десь узялися свині та так
і опали мене навкруги, як ті собаки; а стара свиня як вискочить з
Кушніренкового двору та просто й кинулась на мене, мов скажена сука. За
свиньми сипнули з двора собаки. Стара сука вхопила мене, вибачайте,
ззаду за спідницю та одшматувала пілку од самісінького пояса аж до
 
Наші Друзі: Новини Львова