Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 грудня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Афонський пройдисвіт

Переглядів: 31090
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
АФОНСЬКИЙ ПРОЙДИСВІТ

Оповідання

Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі
запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм'янин. Тільки
вдарять у дзвін чи на вечерню, чи на службу — в церкву входить поперед усіх
людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними
очима вже літній чоловік, стає перед чудовною іконою, молиться, б'є поклони,
зітхає, знаменується до образа богородиці й позад усіх людей виходить з церкви.
Той чоловік був грек Христофор Хрисанфович Копронідос. Він довго блукав по селах
на Україні, продавав кипарисові хрестики, образки й чотки, продавав темним
селянам камінці, нібито з Єрусалима, свячену воду, ніби з Йордану, ладанки од
усяких хвороб, навіть пальмові гілки, нібито посвячені на вербу в Єрусалимському
храмі. Ті камінці він збирав на березі Росі, Расави та інших річок, а святу воду
набирав у пляшечки просто з криниць і з ставків. Продавав він і свячене помічне
зілля і жебрав на Афон. Набивши добре кишені грішми, видуреними в темних
богобоящих селян, він пішов на хитрощі вже більше корисні: задумав дурити
багатих київських ченців...
Якось після вечерні він пристав до послушників, примостився коло їх в садку на
лавці, в темній алеї, на цвинтарі і почав розпитувати, хто з ченців має багато
грошей.
— Чи то пак правду кажуть, що нібито в отця Палладія дуже багацько грошей? Чи то
правда, що він багатющий? — спитав він у послушника.
— Що правда, то правда, — обізвався келійник отця Палладія, — я в його вже давно
служу за келійника; кажуть, в його є тисячок зо три карбованців, коли й не
більше.
— А з яких він: мужиків, чи з міщан, чи таки з духовних? — спитав Копронідос.
Копронідос говорив доволі чистою українською мовою, котрої навчився, тиняючись
на селах, але в розмові примішував великоруські слова й шепеляв, як шепеляють
греки, що родились і зросли не в Росії.
— Отець Палладій таки з духовних. Він був на селі священиком, овдовів; кажуть,
що вже видав дві дочки заміж, і оце годів з п'ять живе в монастирі, — одповів
келійник.
— Здається, він богобоящий та богомільний. Так молиться та б'є поклони... що
мені аж кинулося в вічі... — обізвався Копронідос.
— Дуже богомільний та богобоящий. Ввечері довго молиться богу, а як лягає спати,
то, мабуть, гроші лічить, чи всі дома, бо я часом чую в себе, в другій келії, як
бряжчать срібні карбованці та, здається, і червінці, — сказав келійник.
— Бряжчать карбованці! — аж крикнув Копронідос, і його здорові банькаті очі аж
закрутились на білках, а зіньки аж заблискали.
— Бряжчать, ще й, видно, в його їх немало, бо лічить часом отой лапіга таки
довгенько. Усе сидить і ледве ходить помалу, — сказав молодий проворний
келійник.
— І, певно, благочестиво живе й піснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий
тихий, такий добрий.
— Тихий, тихий, але тиха вода греблі рве... Горілочку п'є добре; а сільські
бабки та молодиці з того села, де він був попом, часто приносять йому гостинці:
і сало, і масло, і печені кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в
наш монастир.
— І до отця Палладія заходить?
— Атож! Заходить і балакає приязно з ним.
— А як її звуть? — спитав Копронідос.
— Вона Хівря на ймення, — сказав келійник, — там така здорова, огрядна та
червонопика! А приходить на прощу сливе щомісяця, бо вона з того ж таки села, що
недалечко од Києва.
— А отець Ісакій та Єремія, певно, так само мають гроші, як і Палладій? — спитав
Копронідос.
— Мають, але менше, ніж отець Палладій. А скупі, скупі обидва, що й сказати не
можна! Гроші мають, а ходять у старому дранті та драних, латаних чоботях, —
обізвався другий келійник.
— А з яких вони? — спитав Копронідос.
— Хто їx знає. Здається, з міщан, а може, й селян, — одповів келійник.
— Я більше од ycix ченців люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в
війську служив. Здається, i цей має грошаки, бо на йому одежа нова, чиста... —
казав далі Копронідос.
— I цей має, — обізвався один келійник, — бо часто шиє одежу! О, цей любить
чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а він як почне примірять,
то виварить воду кравцеві незгірше будлі-якої панни: по три рази часом кравець
перешиває одежу та приганяє до стану.
— А не знаєте, з яких він? — спитав Копронідос.
— 3 бурсаків; його вигнали з бурси. Але він був у москалях: казав, що навіть
служив унтер-офіцером. Та це знати й по ході, бо як ходить по церкві, то задирає
голову вгору, мов москаль на муштрі, — сказав келійник.
— Про що ж він розмовляє в келії, як часом зійдуться гості? — спитав Копронідос.

— Розказує, які штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню
службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакає за червоні щоки та високі
перси одної удовиці... Вона тут недалечко од монастиря й живе, — сказав келійник
i зареготався на все горло.
«Отже ж, варто закидати мережі в цьому монастирі. Ловитва, мабуть, буде велія...
Чотири ціновиті осятри маю на приміті... 3 котрого б почати... — думав
Копронідос. — Мабуть, з Палладія. Палладій має показну роль в монастирі, бо з
вчених... Треба б зробить початок з його...»
Копронідос сам пробував послушником в усяких монастирях у Греції та Болгарії i
добре дізнався за норови й звички монастирських осятрів.
— Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасій? — сказав ніби сам до себе
стиха Копронідос.
— Ого-го! Не крикливий! — обізвався послушник. — Як не встигнемо наставити
самовар, то вхопить тебе за коси та як сіпне, то трохи голови не одірве з
волоссям. А лається гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом і
приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то
по келії, то по садку.
«Ну, з цього страшно починать: не піде в мої мережі; треба почитати з святих та
побожних... хоч би з грошовитого лапіги, що не любить вештаться та ходить, мов
качка... з отця Палладія: тут мені буде менше притичин», — подумав Копронідос і
встав з лавки та й розпрощався з келійниками.

II
Другого дня, тільки що вдарили в дзвін на ранню службу божу, Копронідос прийшов
до церкви. Отець Палладій сидів коло низького аналоя. Кругом його стовпились
сільські бабки, прочанки. Отець Палладій записував у книгу «жертви» бабок: бабки
та й молодиці наймали акафісти, молебні та панахиди. Копронідос держав у руці
здоровий пучок півоній, нарцисів та тюльпанів, а під пахвою щось завернуте в
червону хустину. Баби й молодиці товпились кругом отця Палладія, неначе овечки
кругом ясел з сіном. Копронідос поклав на вікні свої приносини, вдарив три
поклони перед чудовним образом, приложився, а потім став навколішки височенько
на сходах і молився, доки баби одійшли од отця Палладія. Тоді він узяв з вікна
букет та те, що було загорнуте в хустині, і якось по-лисичому, навшпиньки
підступив до отця Палладія й поклонився йому до пояса.
— Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божію і поставить перед чудовним
образом богородиці, — сказав солодким, благочестивим голосом Копронідос і подав
отцеві Палладієві здоровий пучок квіток.
Отець Палладій підвів толову й хотів покласти перо на столик, але глянув на
поетичну жертву і тільки тикнув рукою з пером на чудовний образ і на букети
квіток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим
червоним покрівцем.
— А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну і
єлей, — промовив нишком, якось смирно Копронідос і почав розв'язувать червону
хустку. — Прийміть, отче Палладію, і пом'яніть мене в ваших святих молитвах, —
сказав Копронідос.
 
Наші Друзі: Новини Львова