Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 10 липня 2020 року
Тексти > Жанри > Документ  ::  Тексти > Тематики > Історична

ЛИСТ ДУМНОМУ ДЯКУ МИКИТІ ЗОТОВУ У ВОРОНІЖ ПРО ЗАКОЛОТНИКІВ Д. ЗАБІЛУ ТА А. СОЛОНИНУ

Переглядів: 3238
Додано: 14.03.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ІВАН МАЗЕПА
ЛИСТ ДУМНОМУ ДЯКУ МИКИТІ ЗОТОВУ У ВОРОНІЖ ПРО ЗАКОЛОТНИКІВ Д. ЗАБІЛУ ТА А. СОЛОНИНУ

від 5 вересня 1699 року



[За звичайною царською титлою]


Його царської пресвітлої величності думному дяку, вельможному пану Микиті Мойсейовичу Зотову, моєму вельми милостивому приятелю, посилаю щире привітання.

У шановній монаршій грамоті його царської пресвітлої величності через піддячого Малоросійського приказу Федота Рогова у той час, коли він, великий государ наш, за моїм чолобиттям, зволив повеліти прислати до Батурина із царського великого міста Москви облудників Данилка Забілина й Андрушку Солонинина 1, то в тій грамоті такий був поданий указ, щоб я йому, великому государю, доніс, яка їм за ті блуди буде вчинена покара. І я тепер, пишучи до вашої вельможності цього листа, відомим чиню: коли тих облудників привезено до Батурина, то я відразу ж звелів Генеральному військовому суду разом із його ж царської пресвітлої величності стольником та полковником Григорієм Івановичем Анненковим та з іншими, сівши на звичайному судовому місці, судити за відповідними правними артикулами Гродського права 2. І цей суд, відповідно до статейних прав та артикулів, хоча тих облудників і засудив було покарати смертю, а майно їхнє взяти до військового скарбу, однак я, як і раніше до облудників та ворогів моїх у подібних випадках, виказав милосердя християнської любові, відтак тих Данилка Забілина та Андрушку Солонинина вчинив вільними від тієї смертної кари, тільки до часу наказав тримати під караулом. А коли згадані облудці були суджені, то щодо того, з учиненого звершення Генерального суду зробивши списки, одного послав із моїм листом до царського міста Москви в Приказ Малої Росії, а другого до вашої вельможності посилаючи, вельми прошу: зволь, ваша вельможносте, його уважно прочитати і донести про все його царській пресвітлій величності. А як писав через вищенайменованого піддячого у той-таки Малоросійський приказ йому, великому государю, моєму премилостивому володарю, чинив я належну подяку за прислання тих двох блазнів, так і тепер, повторюючи через вашу вельможність, щирого мого приятеля, воздаю йому ж, великому государю, його царській пресвітлій величності, моє піддане чолобиття і прошу його, монаршого, щодо того догляду, щоб таким облудцям у царському місті Москві не було пристанища та й іншим облудним наносам не вірили, оскільки вони не для чого іншого відходять до Москви, тільки для того, щоб у Малій Росії належний порядок перевести, поміж люду сум’яття вчинити і збурити міжусібний бран, про що все зволь, ваша вельможносте, за своєю приятельською до мене любов’ю, докладно донести великому государю, і знову вельми прошу вашу вельможність і бажаю йому ж таки доброго здоров’я від Бога і щасливо дістати повеління на довгі літа.


Писано в Батурині, вересня, 5 дня, року 1699.

Вашої вельможності щирий приятель Іван Мазепа, гетьман війська його царської величності Запорозького











ПРО ПОКАРАННЯ ДАНИЛА ЗАБІЛИНА ЗА ДОНОС НА ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПУ


Список із достеменного звершення суду військового Генерального, учиненого на облудника Данилка Забілина, який слово в слово таке в собі має.

1699 року, у місяцях червні та липні, в різних числах.


Ясновельможний його милість пан Іван Мазепа, гетьман війська його величності Запорозького, маючи донесення про те, що Данилко Забілин, утікши до царського великого міста Москви, сіяв облудні плевели й промовляв брехливі наноси на честь його милості, писав щодо того до пресвітлого й державного великого государя, царя і великого князя Петра Олексійовича, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержця, його царської пресвітлої величності, покірно просячи, аби той утікач, за відповідністю давнім військовим правам, звідтіля під суд військовий Генеральний був присланий для учинення справедливості супроти брехливого чолобиття. І коли, за милостивим його царської пресвітлої величності указом, привезений був із царського великого міста Москви 29 липня до Батурина через нарочного посланця, Малоросійського приказу піддячого Федота Рогова, той утікач та змінник Данилко Забіленко, то ми, нижчеописані особи із зібраним судом війська його царської пресвітлої величності Запорозького Генеральним, на бажання та наказ ясновельможного його милості пана гетьмана, серпня, 4 дня, засіли за належним звичаєм на пристойному місці слухати виказів, які були його милості донесені, про безумні слова й бездільні вчинки його, які були спершу в городах, а потім на Москві.

Перед тим Яким Самоленко, дід його, Данилковий, доносив, будучи зобов’язаний сумлінням, що він, Данилко, ще в себе вдома, в селі Ревутницях коли був, у передріздвяний піст, у час походу ясновельможного, його милості, пана гетьмана на Воронеж, говорив у себе при людях, котрі були при цьому, що поїхав його милість пан гетьман до його царської пресвітлої величності, а звідтіля не повернеться через те, що добре те відомо: він з поляками з’єднується, а його царська пресвітла величність замінити хоче. Там-таки і щодо високої превелебної пані ігуменії, матері його милості, промовляв брехливі наклепи й безчесні слова, називаючи її чарівницею.

Потім його, Данилковий, челядник Яцько Єфименко і посланець його Гришка Ладненко, яких він прислав у свій дім від себе з Москви із подорожнім листом ближнього боярина та кавалера, його милості пана Бориса Петровича Шереметьєва, даним у своїх справах, під сумлінням своїм, за істинне діло те докладали, що він, Данилко, приїхавши до Москви, такі говорив справді невиносні слова, чинячи наноси про зміну його милості пана гетьмана.

Перше. Що начебто його милість злодія Петрика вислав до бусурман 3 і бажав, щоб бусурмани прийшли під городи, про що начебто він, Данилко, і на письмі докази покаже.

Друге те, що начебто минулого 1698 року, у час бутності військ його царської пресвітлої величності під Асланкерменом 4, коли прийшли орди й турки під обози, прибіг із орди до його милості пана гетьмана один татарин, ніби перекинувся, а насправді був присланий із листами від солтана, і начебто його милість пан гетьман, чинячи хитрим способом, ті листи утаїв перед боярином, його милістю князем Яковом Федоровичем Долгоруким.

Третє. Що, також під Асланкерменом, виїжджав його милість, пан гетьман, за обози супроти неприятелів-бусурман, і те начебто чинив не для бою, а для побачення із солтаном.

А коли ми, нижчепідписані, засіли вдругоряд для викриття в тому лихому вчинку Данилка Забілина, і поставлений він був перед нами, і був запитаний, чого відійшов до Москви, і де на такі брехливі наклепи намислився, і для чого смів їх говорити та розносити, то він про втечу до Москви сказав, що вчинив те зі страху, боячись на себе через людські поголоски осудженої покари, оскільки деякі люди приносили на нього до суду скаргу, і сотник кролевецький чинив щодо нього чолобиття, і запирався, божачись, що через нього були на його милість, пана гетьмана, наноси, що начебто такі речі, які вищезголошені є, з вуст його не виходили ані вдома, ані в Москві.

1 ставши на очній ставці, вищеназвані Яким Самоленко, Яцько Єфименко та Гришка Ладненко викрили його в тому явними й цілковитими доказами, у який спосіб, і якого часу, й при яких людях чинилися його баламутства.

А осібно Онисим Воронченко, родом із Малої Росії, який приїхав із Москви, наслухавшись там із його вуст своїми вухами облуд, істинно викривав його в лице тими його речами, як він говорив: і про Петрика, і про прихід із ним під городи орди, і про татарина, що перекинувся під Аслан-Городком, і про виїзд за табір його милості пана гетьмана на Москві говорив, докладаючи й безумні наноси на шановану, в Бозі чесну, пані ігуменію, матір його милості, в чому він, Онисим, і записку дав за своєю рукою, як про те все достеменно є записано в судових атаках, але й тут іще він, Данилко, щодо того всього запирався.

А коли тих виказників із покою ми вислали, а його, Данилка, перед собою залишили з належним нагадом про страх Божий і пригадкою про тортурні засоби словесне повіли ми із розпитами, тоді він, випустивши сльози, дійшов до того, що на Москві ті наноси зміни виказані говорив він п’яний за своїм лихим умислом, поклавши в умі свойому те, що через ті слова за ним ліпше на Москві заступляться і назад до Батурина не віддадуть, але на його бажання милостиво відпустять.

І як тепер перед нами, котрі є, діло явно виказалося, що він через себе таємно страшні наклепи й наговори на честь ясновельможного, його милості, пана гетьмана вигадав і дерзновенно їх вимовляв, то судом нашим веліли його із престрашною тортурою допитати: хто йому певно щодо втечі до Москви і на такі брехливі та лихі діла був дорадним та наставником?

Після такого повеління, серпня, 4 дня, прийшли знову в город і, поставивши перед собою того ж Данилка, сказали йому те, що без жодного милосердя відразу ж буде відданий на тортуру, коли по волі в тому вищезгаданому своєму вчинку не скаже по-правді, тобто: для чого до Москви заїхав, хто йому таке радив, а, заїхавши до Москви, за чиєю намовою наносив зміною його милість пана гетьмана та його матір, пані ігуменію, облаяв лихими словами? Тоді він сказав те, що поїхав до Москви, злякавшись того, щоб за людським чолобиттям не був тяжко покараний, а взяв до того начало найбільше від того, що коли їхав недавно, минулої зими, через село Ревутниці боярин і кавалер, його милість Борис Петрович Шереметьєв, тоді слуги його, після викладу їм від нього, Данилка, своїх блазенств, радили йому від імені пана свого, боярина Бориса Петровича Шереметьєва, аби в тих своїх потребах їхав до Москви, обіцяючи, що пан їхній, раніше згаданий боярин, його милість, буде в усіх його чолобиттях надійним заступником та помічником. Через те, приїхавши до Москви, він ні до кого іншого не вдавався, тільки до нього, вищезгаданого. І коли, сказав, я вперше побував у нього, боярина, то мовив він, боярин, що писатиме за нього заступницького листа до його милості пана гетьмана. А коли сказав, що я з таким листом до його милості пана гетьмана їхати побоюся, то боярин, мовлячи, що і мені гетьман добра не бажає, таке мені вчинив наставлення: щоб я жив на Москві до повернення на монаршого престола від Азова великого государя 5, його царської пресвітлої величності, і нікуди мені ані в Приказ, ані по боярах не велів ходити. А коли великий государ до Москви прийде, в той час аби я, Данило, подав на його милість пана гетьмана своє чолобиття в його, боярські, руки, а він має його віддати самому великому государю і словесно про мою потребу донести й просити про одержання милості, а що великий государ стосовно того укаже, обіцяв милостиво мені оголосити. Після цього обнадіювання я, сказав, безпечно затримався на Москві. В тому він, Данилко, винився, що злорічив, наводячи змінницького наклепа на честь ясновельможного, його милості, пана гетьмана і на матір його милості. А чинив я, сказав, те брехливо своїм вимислом, сам од себе, п’яний, без розуму й без пам’яті, не маючи до того жодного собі наставника й порадника ані тут, ані в городах, ані там, на Москві.

Цій його вимовці ми не повірили, веліли його взяти на встряску, в чому був з півгодини підвішений, тож говорив, що перед встряскою спершу поносив себе, що дався в сподіванку за словами раніше згаданого його милості боярина і що за таким обнадіюванням поїхав до Москви, та й там на нього надіявся і до такої дійшов муки. А потім про огудні й наклепні свої слова про честь його милості пана гетьмана кількаразово повторив, що то я, сказав, лаяв від свого безумного помислу п’яний, без пам’яті, жодного не маючи до того підущення і ні від кого щодо того жодного слова не чував. Із тієї встряски був за чверть години на землю опущений, а потім знову піднятий і триманий певний час, де із криком великим поновлював ті ж таки свої речі, які перед тортурою і на першій тортурі говорив, підтверджуючи, що такими своїми лихими наносами дерзнув клепати на його милість пана гетьмана даремно, за своїм вимислом, не відаючи жодної на честь його милості причини і не маючи ні від кого наущення.

І ми, нижчепідписані особи, за тим-таки вищеописаним його милості пана гетьмана бажанням, ту тортуру припинили і розмірковували: оскільки із вищеназваних приводів і з його самого, Данилка, слів, як добровільно перед тортурою говорених, так і з пристрастю на тортурах, виявилося, що він, Данилко, з лихої злості своєї і з безумного чинення тяжко наводив даремні й лихі намови на високу честь ясновельможного, його милості, пана гетьмана і на всечесну матір його, відтак відчуджував і хотів знепутити військові й народні малоросійські порядки. Тож чи такий отой безбожний брехун і зловмисний наклепник за ту свою вину має підлягати страті?

Для того подивились у Гродське право, а саме в Статут князівства Литовського, до розділу першого, в артикула другого, і прочитали ми: «Кожен, хто б обмовив речами в наругу престола государевого, чи йдучи до сварки, до соромоти, до брехливості, а тому обговореному йшлося про честь, чи про голову, чи про будь-яку кару, тоді той, хто на кого те говорить і доводить, а не доведе, має бути сам стратою страчений». А що в третьому артикулі стоїть: «За образу монаршого престолу, яка діється через зміну і через бунти, всілякої великої честі, голови та маєтків відлучається». Тож, примінюючись до того права, його, Данилка Забіленка, за його вищеназване безбожне дерзновення, що за такі численні та великі його милості пана гетьмана перед монаршим престолом вірні служби, що з’явлені в порядних явних перед ворогами-бусурманами промислах, у взятті їхніх поганських городів і побранні таких численних їхніх, бусурманських, язиків, що не тільки Російському государству, але й усьому світу є явно, посмів на його милість накидати зміну, і наводити страшний царський гнів, і на саму голову його милості небезпеку, від чого й поміж народу були б сум’яття й розколи, оскільки таких і перед цим гетьмани Запорозького війська, за постановленням прав, нещадно смертю карали та вершили, із повним судом нашим Генеральним, і з давньою його честю покарати його смертю, а маєтності його взяти до військового скарбу. А оскільки так щодо цього має вчинитися, то це звершення для майбутньої всім пам’яті на письмі є подано із підписом рук і прикладанням печаток і записано до судових книг.


Дано в Батурині вищенаписаного року.













ПРИМІТКИ


Перекладено з російського відпису пам’ятки за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Т. II. — М., 1859. — С. 23-28.


1 Лист зберігся у російському відписі, звідси і спотворення прізвищ.

2 Тобто Магдебурзького права, але подальший текст свідчить, що користувалися судді Литовським статутом.

3 Такі чутки ходили, бо Петрик часом видавав себе за позашлюбного Мазепиного сина. З другого боку, ініціаторами повстання Петрика вважали В. Кочубея, полтавського полковника Ф. Жученка та І. Іскру. Достатньо ця справа не вияснена в історичній науці.

4 Під час так званого Водного походу під Казикермен та Асланкермен, що завершився взяттям тих фортець.

5 Отже, це було 1696 року, коли велася Азовська кампанія, а Азов було взято.












 
Наші Друзі: Новини Львова