Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 22 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Релігія

Книжка :

Глава 6

Переглядів: 8727
Додано: 11.12.2005 Додав: ЛЕВ  текстів: 1281
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: utoronto.ca/elul
ІОАННА-ЧЕНЦЯ КОРОТКЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЛАТИНСЬКІ ЗВАБИ, ПРО ЗБОЧЕННЯ 3 ІСТИННОГО ШЛЯХУ І ПРО ХВОРОБИ СМЕРТОНОСНОГО МУДРУВАННЯ

Запитання. Що таке зваба?
Відповідь. Зваба — це замість істини утримувати неправду і в ній нудитися, показувати її сущою, хоч вона не є суща і не можна того вчинити ніяк, адже того ніколи немає і не було, — те годі здійснити і замість істини утвердити й узаконити. Вони б і хотіли показувати чи утверджувати, стоячи у неправді та звабі, що їхня думка чи самомисельний закон павучого ткання з людських гадок є добрі й істинні, але коли істина суща укріплюється й утверджується на тому місці, де була неправда, тоді неправда й думка звабного узаконення чи держави розривається і зникає, ніби павутина, істина — бо суща й незмінна, нерушно пробуває і творить усім себе явною, що вона не тимчасова, а пробуває вічно, що вона створена і збудована не від низинних, які повзають по землі, швидкоминучих помислів, а від вишньої пресутньої сили троїчного божества, створено її і засновано вічно незмінною і втілено в тих, хто любить бога й бажає вічного життя. "Правда-бо, — каже премудрий, — безсмертна, неправда смерті піддається; нечестиві закликають і за подругу її собі беруть". Явно тож звідси, що хто не любить істину, той від бога далеко стоїть і перебуває в неправді й у звабі. Так само і Спас казав іудеям, що вірили в нього: "Як у слові моїм позостанетеся, тоді справді моїми учнями будете і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить"(133). А до тих, що не вірять, він так відповів: "Ваш батько — диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку і в правді не встояв, бо правди немає в нім. Як говорить неправду, то говорить зі свого — бо він неправдомовець і батько неправді. А мені ви не вірите, бо я правду кажу. Хто з вас може мені докорити за гріх? Коли правду кажу, чом мені ви не вірите? Хто від бога, той слухає божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від бога"(134).

Так і латина, оскільки не стоїть в істині, не підкоряється й не вірує істині, не слухається істини — не є ученицею Христа, засновника істини. Через це на їхнє павуче й неправдиве мудрування, коли трапляється входити з ними в бесіди чи коли вони щось запитують, годиться короткослівною істиною, ніби шершні, на їхні неміцні сіті нападати, роздирати їх і викривати неправду та нетвердість їхньої основи, на якій вони стоять і вважають, що вона є добра і суща, не така, як у православних. А латина перш за все погубила голову, тобто віру, про яку каже Спас, щоб ціла була збережена, уподобляючи до зміїної мудрості: "Будьте ж мудрі, як змії"(135) та інше.

Запитання. Що таке мудрість зміїна?
Відповідь. Це значить: зберегти цілою голову; коли б плоть була роздроблена на частини, ціла голова її знову оживить. Через це Христос нам показав, як змія рятується і яка вона мудра — повелів свою плоть віддати на роздріблення і спалення дияволу в час спокуси, а голову, тобто істинне віросповідання (в отця, і сина, і святого духа) узаконив, щоб зберегти цілим, бо ця здорова голова, тобто віра, в час воскресіння знову й плоть оживить, і виклопоче через це мале страждання більшу славу й нетління вічного життя; а той, хто погубить здорову голову, тобто віру, хоч і має плоть здорову і жодної спокуси не терпить і у житті цім, як один багач(136) розкошує, але він є мертвий. "Яка ж користь, — каже, — людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?"(137) Ясно, що нічого. А ще Павло, пишучи до Тимофія, назвав вдову, яка в розкошах живе, живу умерлою, бо той, що згубив віру, уже мертвий, хоч і вважається живим у плотському цьому житті. "Ідіть по цілому світові, — сказав господь Ісус, — та всьому створінню євангеліє проповідуйте. Хто увірує й охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, засуджений буде"(138). Віра ж бо, каже, не голе сповідання, а діяльна вона заповідями, за Матвієм: "Хрестячи їх в ім'я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів"(139). А хто знищить одну із заповідей або спокусить одного з малих знищеними заповідями, ліпше йому жорновий камінь на шию накласти, втопитися й загинути самому в морі, аніж би когось із малих мав би спокусити. Отож, коли хто вмре при початках здорового віросповідання й осмислевого розмірковування про богослов'я віри, то як же ти хочеш, щоб не блудив в інших духовних заповітах та узаконеннях? Коли від святого духа відкинеться і супротивно йому починає дихати, то як же ти хочеш, щоб цнотливо життям правував і по-духовному мудрував? Ніколи так не буде, щоб зруйнувавши заповідь про віру, по-духовному мудрував, бо тоді вже мудрує сама плоть, і подібне мудрування апостол Павло смертю назвав: "Думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир"(140). Цього-бо смертного мудрування плоди такі: теперішній вік, гордість, багатство, владолюбство, слава і бог — шлунок, за Павлом: "Шлунок — їхній бог, — каже, — а слава — в їхньому соромі. Вони думають тільки про земне"(141).

Полинь отож розсудною думкою в усі країни латиножителів, або подивися чутливим оком і сам на позір випробуй латиномудруючих — чи не таке саме плотське і смертне мудрування, що з уст їхніх виходить, почуєш? Ось що в них: наша віра наділена ліпше мудрістю від соборної апостольської простої віри; наша римська церква головніша і старіша; наш пастир начальніший і славетніший; нашому пастирю всі мають підлягати й покорятися, бо він узяв владу від апостола Петра, щоб в'язати й розрішати; наш пастир має владу закон Христових заповідей, заповіти апостольські й устави святих богоносних отців змінювати і відміняти за своїм премудрим розсудом і розмислом, що він і чинить: віру апостольського богослів'я, з'явлену й утверждену на Першому Нікейському соборі(142), змінив, узаконивши, що дух святий виходить від отця і сина; сакрамент тайної вечері з хліба на опрісноки перемінив; пургаторіум [Пургаторіум = чистилище (латин.)] для очищення беззаконного й нечистого життя після смерті вигадав і утворив; синаксар [Синаксар = коротке житіє святих, розподілене по місяцях у році, відповідно до церковних свят] обігу річного славослов'я празників, свят і дня спасенного великодня за своїм наймудрішим розмислом перемінив; пости четвероподібні(143) євангельської проповіді відкинув; літургію священнодійства тайної вечері переправив; знамення хреста, яким хрестилися, супротивноподібно з правого боку на лівий перекинув; все інше — церковний спів і священнодійства, апостолами передані і святими отцями утверджені й закріплені, все писанням узаконене, тобто хрещення, вінчання, поховання, возведения в священичий ступінь — усе те за мудрим римським вимислом переробив і поперетворював. Ось який голос похвали латиномудруючих!

Чи ж не бачиш, боголюбче і мандрівцю мисленний, що творить, кажу, гній, земля і порох оцей, як вони мудрують, як виносяться, щоб дух перемогти. Про це — бо апостол каже, що боротьбу веде з духом: "Тіло бажає противного духові, а дух противного тілу"(144). Це одне одному противиться, і той проклятий, хто гіршому підкоряє ліпше, тлінному і смертному — безсмертне, тобто плоті душевне єство, на неї-бо той самий Павло, наче лев, ревно заволав, кажучи: "Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?"(145) та інше. Але ми, залишивши всіляке плотське та смертне мудрування, тримаємося духовного і безсмертного, а при нагоді викриваємо звабу й неправду латинську без велемовності, за зразком, який нижче подасться, і щоб їхню неправду і звабу пізнати, а самим пробути в істинній вірі — укріпимо себе й утвердимо, щоб не похитнутися.

Про віру, перекручену латинськими папами
Спитай латинника, папу, чи кардинала, чи арцибіскупа, біскупа чи будь-кого з латинського роду, коли трапиться комусь із православних зайти з ним у бесіду — хай дасть сповідання своєї віри, як він вірить. Коли ж скаже і дійде до того слова "і в духа святого, що від отця виходить і з сином єднається", він же, знаю, додасть: "І від сина". Ти ж, допустивши його до того слова "і в єдину святу соборну й апостольську церкву", коли все закінчить, спитай про це отак: "Як кажеш, що віриш у соборну й апостольську церкву і віру, коли богослов'я соборної й апостольської церкви, всі закони й устави ти перевернув і перемінив і ходиш та мудруєш, виступивши із заповітів та благочинності церковної? Як смієш неправду на істину накладати і замість істини її славити та показувати? Чи не віриш слову Христа, що отець брехні — диявол, а учні його неправду наслідують і за істину не стоять?" Тож латинник, коли не осмілиться битися, з люттю відповість: "Ми того тримаємося по соборній апостольській церкві, що дух святий виходить від отця і сина". Ти ж коротко відповідай йому: "Дай мені свідчення від євангельського й апостольського писання чи від Першого вселенського собору святих і богоносних отців, де утверджувалася православна віра, щоб було сказано: дух святий виходить від них, двох начал, — від отця і сина? Коли це мені покажеш, я тобі поклонюсь і за твоїм сповіданням вірити буду, а коли не покажеш того, ти поклонися східній соборній церкві, сповідуй і віруй, вона-бо писання незмінно тримається, вірує за ним і його сповідує". Таж латинник свідчення від писання про це дати ніяк не зможе, а чванливий його дух не допустить йому покоритися істині. То що він учинить? Почне байкотлумачити Іоаннові слова, як Христос духа святого послати обіцяв, сказавши: "Він прославить мене, бо він візьме з мого"(146) і почне Арістотелевою мудрістю міряти й творити пресуще й неосяжне божество, не задоволений істиною, і захоче вкрасти тобі чи у тебе істину вигадками і неправдою поганської хитрості, щоб тебе тією освіченістю та велемов'ям спокусити й осліпити. Ти ж відповідай йому: "Облиш цю маячливу освіченість і тлумачення, засноване на мистецтві та вченні поганських силогізмів, а дай мені просту віру соборної й апостольської церкви, передану апостолами прямим і явним писанням і затверджену Першим собором, яку ви з вашим благочестивим папою єдиномудро й одноголосно видали і сповідуєте. Це бо є соборна віра, оскільки зійшлися з усього кола земного богоносні отці і єдиним духом від уст слово віросповідання про святу трійцю вимовили, затвердили і закріпили так, що ані додати чогось, ані відняти. А хто гадає роздирати ризу богослов'я, зіткану на небесах святим духом, чи прикладати (щось) до основи людськими вигадками, чи віднімати щось від її краси управними земними помислами, які повзають на землі, тих прокляли і засудили на вічний вогонь, бо відали від святого духа, що такі зухвалі лиходійці не минуть ніяк геєнського вогню. Ти ж не даєш мені віросповідання соборної церкви, а часткової, тобто римської, з однієї країни і вже змінене, перетворене й не одноголосне — як же смієш називати своє сповідання вірою соборної й апостольської церкви? Хіба то не явна брехня, а не істина?" Таж латинник не зможе тобі іншого відповісти, тільки таке: "Мовчи, глупаку, не знаєш нічого!" Так вони звикли творити: коли істиною неправду їхню засічеш, тоді вони скочать, як нa пристановище, на цю неправду, не маючи більше ніде місця, кажучи: "Не знаєш нічого!" або: "Де цей учився? По-латині не знає, просте Євангеліє читає, комедій та машкар в єзуїтських колегіях не вчив", — гадають-бо, що в поганських комедіях Христовий розум утілюється, але ж ні, таки ні! Бо ж не може комедійний простягти мисельне око до Христового розуму, поки не звільниться від свого машкарського розуму і не стане в простоті і в смиренні. А доки ще плотське і зовнішнє мудрування проходить, і у звабі мистецтва язичницького забавлюється, а про себе високо мудрує, то не може й помріяти про духовний розум. Хай він численними мовами й поганськими вчителями, Платоном і Арістотелем та й іншими, що наслідують їхні зваби, хвалиться і виноситься; ти ж простий, невчений і смиренний русине, кріпко тримайся простого й нехитрого Євангелія, в ньому-бо для тебе сховане вічне життя. І ще скажи латиннику: "Дай мені чисте сповідання, а віру соборної церкви без придатка про отця, і сина, і святого духа, засвідчене євангельським та апостольським писанням". Тоді латинник після першої жорстокої відповіді, коли скаже: "Глупаку, не знаєш нічого" ще не переможений конечно гнівом, тут істину з'явить і скаже: "Ми приклали "і від сина" з такої-от і такої потреби — тільки тоді зрозумієш щось істотніше з його виправдання. Ти ж йому відповідай так: "А чому перший собор не додав того слова "і від", коли соборно й одноголосно разом із благочестивим папою утвердили й закріпили православну віру? Чи не були такі мудрі, як це ви; чи не сміли дерзнути на нерушне й недоторканне про пресуще божество понад те, що написано й передано їхнім духом святим зображення; чи не було місця в них, щоб дух святий провіщав їхнім голосом і щоб мудрувати так само, як і ви; чи знову-таки Іоанн Богослов у забуття прийшов при неосяжнім та безмірнім розгляді, коли більше збагнув про отця, і сина, і святого духа, а менше ні: "і од" побачити і провіщати, а його ви нині через свою мудрість винайшли і насильно прикладаєте! Дай мені, латинниче, відповідь на ці чотири запитання".

З тієї їхньої відповіді побачиш неправду і звабу латинську: чи себе учинять мудрішими, чи посудять святих отців, що в них дух святий не ввійшов, чи на Іоанна-євангеліста огуду нанесуть. Побачиш на цьому вузлі, чиї учні латина — істини чи неправди, смирення чи гордості, Христові чи антихристові. Таж коли посміли за своєю злопідступністю переміняти віру, шо дивуватися, коли можуть свою віру безсоромно й нахабно називати й оголошувати вірою соборної церкви. Чи не бачиш, що не по правді це чинять і дерзають, а через звабу і неправду, допомагаючи собі більше мирською та поганською владою — виносяться отак і величаються. Хіба це не явна безсоромна, плотська прегорда мудрість? Чи ж бо не явно та неправда і зваба є плодами диявольського нечистого сімені? Хто такий став нечутливий і полонений цим життям, що не може бачити це смертне мудрування, той увіч з'являє, що достойний їхньої частини й спадку. Ти ж бо, православний християнине, через простоту, смирення і незлобність цнотливості, ніби голуб, через управність мисельну, як змія, пристарайся зберегти у цьому житті голову-віру, тоді в час воскресіння прославлений будеш святою трійцею і поселишся зі сповідниками благочестя у дворах живого бога, — це тобі дістати хай сподобить господь! Амінь.

Про церкву старішу і начальнішу

Кинь мисельним оком наперед, розумний мандрівнику, й побачиш плоть, яка зацарювала над розумною безсмертністю, плоть, не приборкану думкою здорової віри і страху божого; побачиш, як вона сліпо й безчинно на все непристойне й сумнівне й заборонене спрямовується, дерзає, скаче, грає і в які рови помилок та погибелі падає, як переноситься й перескакує з місця на місце і як вішає огудні й неправдиві слова, яких годі знайти або побачити в писанні; як влаштовує і виставляє видовищне грище понад душевне спасіння. Це ж бо з'явив апостол Яків про мислених охоронців здорової віри: коли відступлять од царства, яке є в [божому] догляді, в плотське мудрування, то годі їм уже не блудити і не бешкетувати: "Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло"(147) та інше. Поглянь-но і на латину: коли відступає від здорової думки богослов'я, чи не грішить словом і говорить те, що годі знайти в писанні — чи не плоть і кров там царюють, коли не по-духовному мислить, а від смертності віку цього все розуміє, навчається й говорить, од правди в неправду перескакує й намагається кріпити ту ж таки неправду неправдою, як щось суще. Але ми, за божою та істинною Христовою поміччю, оголимо те і з'явимо, що брехня є брехнею, а істина істиною.

Про церкву латина каже, ніби римська старіша. Ти ж мені, православний, до латинника так скажи: "Питаю я тебе, латиннику, дай мені відповідь, що старіше й начальніше: джерело на певному й незмінному місці, чи річка, яка від джерела виходить і плине в інші місця, яка напоює навколишні країни, взявши свій водотічний склад од джерела, що дає річці виток?" Тоді латинник, коли й не схоче визнати джерело старішим, скаже: "Не буде джерела, не буде й ріки, не буде начала, не побачиш і кінця, не буде основи, не уздріти й верха". Ти ж йому відповідай: "То як же ти свою (римську) церкву робиш старішою від єрусалимської, коли звідти слово до Рима припливло і спрагу невір'я твого втоляє й дарує тобі багато, щоб ти напився й наситився, скільки тобі потрібно. "Бо вийде з Сіона закон, — каже писання, — і слово господнє — з Єрусалима"(148). А коли з Єрусалима, то як смієш перетворювати чин: голову в ноги, ноги в головах ставиш і межі, прокладені богом, смієш переставляти? Чи не явні це пристрасті повітряних і піднебесних духів, котрі в цьому віці царюють — це про них каже Павло: "Бо ми не маємо боротьби проти крові і тіла, але... проти піднебесних духів злоби"(149). Що це за пристрасті? Це гордість, заздрість і неправда, ними ти, латинниче, полонений. Отож знову запитую я тебе, латинниче: "Що старіше й начальніше: корінь чи гілки?" Він, певна річ, скаже, що корінь: од кореня-бо гілки виростають — кожному відомо. Ти ж відповідай йому: "То як же ти, гілкою бувши, на корінь, що тебе породив, підіймаєшся, чому (що те саме) на матір свою постаєш і старішим себе оголошуєш за матір свою — чи не явна то брехня й гордість? Таж-бо слово апостола Павла, сказане про тебе іудеям, нині на тобі збудеться, бо хоч колись гілкою ти був на корені, але вона вже через невір'я відломилася і дикою гордістю переповнилася; та й корінь зовсім тобі не допоможе, коли не плодоносиш смиренням і ніяк тобі не допоможе єрусалимського слова ріка; насичуйся тим, що виблював, бо замість Христової істини даєш перевагу неправді і стверджуєш її. Де сказав законоположник це слово апостолам, у Римі чи в Єрусалимі: "Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все, що я вам заповів"? Чи не від Єрусалима цей голос, римлянине, до тебе дійшов і чи не такий самий ти, як інші народи? Де сказав переможець пекла, в Римі чи в Єрусалимі: "Ідіть по цілому світі та всьому живому Євангеліє проповідуйте"? Чи не від Єрусалима цей голос тебе досяг? Чи ти не один із живих у світі? Де говорив розоритель смертної держави, коли відкривав розум учням, як розуміти писання, кажучи: "Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові й воскреснути з мертвих дня третього і щоб у ймення його проповідувалося покаяння і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалима почавши"(150). А коли від Єрусалима, то чи й не до тебе, римлянине, цей голос відтіля долинув? Адже не сказав "почавши од Рима", але "від Єрусалима"? Хіба ти не потребуєш проповіді покаяння з іншими народами? А коли тобі проповідується покаяння від Єрусалима, чому ж ти, римлянине, дмешся й виносишся? Хіба не знаєш, що в гордості покаяння нема, але звикло воно втілюватись у смиренні, як це свідчить пророк, кажучи від божого лиця: "На кого-бо, — каже, — подивлюсь, та ж увіч на покірливого, мовчазного і тремтячого перед моїм словом"(151). І знову-таки Спас не каже: "Научіться од мене, адже я гордий", але "я тихий і серцем покірливий — і знайдете спокій душам своїм"(152). Чому ж ти, папо й латинниче, не навчаєшся Христового вчення, покірливості і смирення, але вивчив гордість поганську і над смиренний, покірливий і бідний Єрусалим, який носить подобу Христову і його вчення уміщає, виносишся та величаєшся гордістю, славою та багатством? Хіба через те, що Єрусалим в убогості, смиренності й безчесті, а ти у багатстві, славі, величності й честі? Чи не знаєш і чи не утаїлося від тебе, що теперішній вік у випробі, боротьбі, трудах, а майбутній — у перемозі, в подоланні та мирі? "А коли я, — каже, — даскал і учитель ваш, цей випроб поніс, то належить учням та послідовникам моїм це чистилище в світі цім пропливти — тісний-бо і скорбний шлях веде до життя і мало є таких, що йдуть ним і наслідують їм, всі-бо простують по широкому та просторому, що веде до погибелі, і воліють його триматися"(153). Стережися небезпеки і вдивись у себе, папо, чи не ти цьому наставник, коли гордість любиш, а смирення зневажаєш. Так воно і є! Чи не бачиш, що кажеш неправду про старшинство церкви, а не істину, латинниче? Чи потребуємо ще свідчень для оголення неправди твоєї? Хоч і маємо того безліч, але облишимо все, тільки два-три слова наведемо й покажемо, що неправду кажеш, коли вістиш, а не істину. А оскільки ти неправда і в ній плутаєшся, і з нею вік свій проводиш та проходиш, од неправди і плід свій понеси. Ви ж бо, о православні, не печальтеся, бо хто на землі хоч трохи опечалиться, на небесах навіки звеличиться. Не зважайте на латинську, пістряво прикрашену неправду, але в простоті та істині простуйте і з Христом та правдою навіки царюватимете, що вам дістати, господи сподоби! Амінь.

Про начальство та владу старійшинства пап римських
Ступай, латинниче, з неправди в неправду, бо їй властиво не стояти на одному місці, оскільки вона не суща, але обходити країни й тулятися, перескакуючи з місця на місце і подивлятися привиддям, а не сутністю своєю. Але істина не така, вона-бо єдина поставилася й утвердилася — вічно й нерушно перебуває і стоїть на одному місці на нерушній основі. Кажеш, що найстарший і найначальніший ти від усіх патріархів, пастирям пастир, маєш владу більшу від усіх і можеш, що хочеш, творити й узаконяти, а узаконення переробляти і відкидати, в'язати й розрішати — цю владу, кажеш, прийняв од Петра, оскільки Петро здійснив подвиг свого життя в Римі. Йому ж сказав Христос: "Ти скеля [По-грецькому, Петро — скеля], і на скелі оцій побудую я церкву свою — і сили адові не переможуть її"(154). І далі: "І ключі тобі дам від царства небесного"(155), а далі тричі запитав: "Петре, чи ти любиш мене... паси ягнята мої"(156) та інше. Ми ж цьому слову від Христа Петрові сказаному, віримо, бо так воно є. Але запитуємо тебе, папо або латинниче папської віри, покажи мені від писання Петрового чи когось іншого від святих: від кого ти цю владу, Петрові од Христа даровану, прийняв і хто її тобі дав? Коли від Петра, кажеш, це іде, засвідчи Петровим писанням. Де Петро каже: "Я — Петро, верховний апостол, звіщаю до відома тих, котрі після мене будуть, що владу оцю, яку прийняв від владики Христа, щоб в'язати й розрішати, і ключ для відчинення царства небесного, і начальство пастирства з усією достойністю, яку мені даровано, перекладаю на римських пап, цю честь їм дарую і найстаршими їх над усіма вчиняю. Хай підкоряються їм, коли будуть говорити й узаконювати"? Чи не бачиш, що то неправда, а не істина. Цього-бо ані в Петровім писанні, ані в інших апостолів не знайти ніяк. Отож, латинниче, неправду кажеш, коли говориш так, і на Петра зводиш брехню, наклеп та огуду. А що тому Петру від Христа доручено було пасти не римські, але інших країн та народів вівці, де Петро взяв жереб проповіді і раніше Рима їх просвітив, — це з Петрового писання увіч видно, бо не називає в своїм писанні, як Павло, іменуючи одну країну чи народ, тобто: "До римлян", "До корінфян", "галатів", "ефесян", "филип'ян", "До колосян", "До солунян", "євреїв" тощо, але "Соборне послання Петра". Що значить — "соборне"? Тобто не однієї частини, країни чи народу в римських межах, але багатьох. Рима ж не згадує зовсім, бо не про римлян дбав Петро, де жертвою римських убивць упав(157), а про тих, що спасалися і приймали з доброю старанністю проповідне слово, шо і стверджує, пишучи таке: "Захожанам Розпорошення [Тобто тим, що заходять у різні країни Малої Азії]: Понту, Галатії, Каппадокії, Азії і Віфінії"(158). А звідки ти взяв свою владу і старійшинство — покажи писанням! Коли ж не покажеш, то накладаєш на Петра примусом брехню і наклеп, бо того він не казав і не думав — це ти намагаєшся утворити з нічого сутнє, бо не можна земній людині творити як богові; тільки бог може сказати: "Будь!" — і стане слово ділом. А що Петро постраждав у Римі, то через це ту владу силою тягнеш до себе замість Петрової матері. І це знамення є плід тих-таки Петрових убивць, адже Петро начальствував не зовнішньою владою і силою над послідовниками своїми і віруючими в Христа, але владою духовною, тобто безсумнівною вірою, конечною убогістю, смиренням, терпінням хрестоносного життя і вседушною любов'ю як до бога, так і до ближнього. Диявол же, не терплячи його влади й начальства, той істині супротивник, що і владику вбив, щоб не володів істиною при неправді його, звелів і Петра-начальника вбити. Коли б Христос, чи його учень Петро, носив зовнішню владу, не допустив би, щоб його вбили, але захистився б слугами. Одначе він сказав "Моє царство не із світу цього"(159), тому як овеча дав повести себе, щоб заколоти. І голосу не подав, як вівця, коли її увіч стрижуть — так і він не розтулив вуст своїх, смиренного, його судили та інше. Отак він на самовільну муку ішов, не опираючись, йому і Петро (який прийняв од нього владу) наслідував, волівши праведно померти. Ти ж, по-перше, не покажеш явно, що від Петра цю владу перейняв, супротивне й інше, бо домагаєшся й шукаєш не духовної влади й начальства (тобто смирення, приниження, [прийняття] образ та безчестя, як це буває в того, хто є при благочесті, також прагнення правди і жадання блаженства), але влади мирської, гордості, марнославства, владолюбства, честі, величності, начальства, поганського панування, щоб перевищувати всіх славою й силою — прагнеш ти цього й жадаєш! Чи не бачиш, що це є неправда: не від Петра тобі дано цю владу й начальство. Не від Петра-бо, не від Петра, але від світовладного господаря й начальника, котрий і Петра повелів убити і котрий безнастанно воює супроти істини. А Петрову владу не звідти пізнають, коли хто сам її шукає, а звідси: треба показати в собі владу Петрових добродійностей, а хто уздрить плоди Петрові, що їх видно в духовному начальнику, здивовано скаже: воістину цей Петровий намісник правдивий, оскільки його діла творить, діє, вчить і говорить, як сказав господь: "Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли отця вашого, що на небі"(160). Чи не бачиш, що не треба тобі самому шукати влади й начальства, щоб тебе шанували й покорялися тобі люди, але треба тільки просвітити своє духовне світло добродійного життя і смирення (ним же світив і Петро). Тоді природним наслідуванням люди, бачивши це, і бога прославлять, і тобі покорятимуться, як богом прославленому, і візьмуть собі за начальника і найстаршого пастиря, і воздадуть тобі достойну честь не тільки Петрову, але й самого Христа. Ти ж бо супротивно твориш, світлом Петрових чеснот не світиш, а кажеш, що його владу носиш у собі, а інших силою, по-поганському принуджуєш (твердиш, ніби неправду цю і наклеп, який вигадав на Петра, прийняв од нього) і явно наказуєш так себе славити, а показати це ані писанням, ані образом, ані подобизною доброго життя не можеш аж ніяк. Чи не явне то доброборство, коли неправдою істину з усім старанням хочеш подолати і в цьому весь свій вік вправляєшся, однак істину подолати не можеш і марно трудишся, дістаючи собі таким подвигом вічне безчестя. Чи цей ключ од Петра (щоб зачиняти й відчиняти ворота входу до царства небесного) ти прийняв, коли супроти істини борешся? Чи не бачиш, що сам у темниці гордості духами лукавими зачинений і світолюбством та розтлінним життям зв'язаний і марнославством мирської влади полонений? Як, хочеш іншим відчиняти ворота царства небесного, коли і для тебе вони зачинені і сидиш ти поза розумінням і думкою, що таке царство небесне? Чи не бачиш, що це не влада Петрова, але зваба бісівська і влада князів повітряних тьми віку цього, темних, похмурих, скорботних і нечистих духів, вони і Петра, котрий проповідував правду, убили, і нині безнастанно й невсипуще борються супроти єства людського, а що божий образ ганьблять, то на лівому боці постануть у час другого пришестя і страшного випробування Христового. Коли ж бо і при Христі звабою було вкрадено апостола(161), стережися і ти, папо, й придивляйся добре, чи не в їхню мережу зав'яз і через те так високо мудруєш? Над ними іншої перемоги, як тільки через смирення, безчестя і хрестоносне життя (дбаючи про істину в цьому житті аж до смерті) здобути годі, і коли ти показати владу, дану від Петра папам, пастирям і наставникам, не можеш або не хочеш чи боїшся, щоб Петро не викрив тебе своїм узаконенням, як належить володарювати й начальствувати над отарою овець, що йдуть за пастирями, то ми тобі про те звістимо і з'явимо. У першому своєму соборному посланні він так каже: "Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна заявитись: пасіте стадо боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно, по-божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком божим, але будьте для стада за взір"(162). Чого ж ти, папо, кажучи, що взяв владу від Петра, супротивно до тієї влади, чиниш і дієш, оскільки не пасеш по-божому і ревно для спасіння, а з примусу і за честь свого старійшинства та похвали, щоб тебе на землі прославляли й підносили; коли перед богом согрішають, не зважаєш, а коли тобі честі не віддадуть і не звеличують твого імені, гнівом дишеш і помщаєшся? Чи не бачиш, що чиниш супротивно Петровому вченню, примусом пасеш, не по-божому, а через марнославство.

А він же сказав: "Не для брудної наживи, а ревно". Чому ж ти, папо, шукаєш прибутки життя цього від стада овець, тільки того шукаєш, щоб кланялися тобі й шанували ім'я твоє, турботи про них не виявляєш, щоб звільнилися від злоби лукавих духів, що гніздяться в повітрі, і не печалуєшся про цей диявольський полон? Бачимо ми через що, бо ти сам захотів бути діятелем, вірним рабом і повірником мирського князя та з ним наслідуєш уготований йому пекельний вогонь. Знову-таки Петро каже: "Не пануйте над спадком божим (чи ти пастир, чи наставник), але будьте для стада за взір". Яка сила цього останнього слова, дивися пильно, розумний мандрівнику, і побачиш у ньому неправедне начальство і владу римських пап, які на Петра наклепи й брехню зводять, нібито від нього мають оцю мирську владу, — за нею вседушно гоняться і вбивають, щоб над усіма верх узяти. Нині Петро ясно показав цим своїм ученням, що брешуть на нього, коли кажуть, що папи римські владу взяли від убитого за істину Петра, а не від того, що вбиває за істину, від гордого господаря, котрий володіє цим віком і з небес був скинутий. Петро-бо так каже: "Паси стадо (папо чи пастирю), не пануючи над спадком божим, але ставши для стада за взір". Чому Петро сказав: "не пануючи над спадком божим", поясни нам! Тобто не для того будь пастирем, щоб тебе шанували, улещували, величали, підносили і честь тобі віддавали і щоб ти в житті цьому тільки того й шукав від послідовників, а для того, щоб ти, як пастир, показав взір для стада, щоб виявив чин смирення, покірливості, довготерпіння, убогості, благоговіння, простоти, беззлобності й інші добродійні взірці із себе щоб ти зробив, щоб побачило тебе стадо твоє, що добре пасеш, ходиш праведно і на істину незвабно наставляєш — воно вивчить од тебе слід доброго життя, як правильним шляхом до бога іти і на манівці злоби та лукавства не ухилятися й не блудити, а за такий взірець, що явиш начальнику пастирів, приймеш нев'янучий вінець слави. Чи не бачиш спадок, який дав Петро пастирям: "Не пануйте над спадком божим, але будьте для стада за взір"? Чому ж ти, папо, владою від Петра хвалишся, а супротивно до тієї влади й Петрового вчення борешся й воюєш, оскільки "пануючи" начальствуєш і ще принуджуєш і примушуєш, щоб тебе по-поганському боготворили, взірця ж добродійного жодного в своєму пастирстві не з'являєш і не показуєш. Петро каже: "Будьте для стада за взір", а який взірець ти показуєш стаду, яви мені його на світло, щоб ясно побачив, він-бо в гордості, в марнославстві, у владолюбстві, в начальстволюбстві, у здирстві, в світолюбстві, в об'їданні, в надмірних розкошах і в усіх задоволеннях плотських забаганок, що їx цей вік носить і вміщає і які ти в своєму пастирстві носиш — ось який взірець даєш для спасіння! Повір мені, що такий взірець не в царство, а просто в геєну завабить тих, що його наслідують і то без найменшої завади; за таким взірцем стадо заблукає у вічну погибель. Чи не відаєш, що цей взірець поганського начальства, життя й невір'я носить у собі, а не Христовий та його учня Петра? Чи не бачиш, що не маєш ані влади, ані начальства, ані того ключа Петрового? Не хвалися, не покажеш, що це так, писанням-істиною, бо тільки неправдою мариш і порожніми словами куглюєш [Куглювати = жонглювати, бавитися], щоб хтось, хто не може уздріти облуди порожніх бесід, навернувся на звабу. Коли ж істина засіяє, тоді облуда неправди, як дим од вітру, зникне. Знаємо, що на Першому Нікейському соборі пошановано було той стіл колишніх святих і благочестивих пап первосидінням, оскільки вони тримали в собі владу Петрових плодів і ключ смирення, покірливості й убогості при собі носили, і це добродійне начало в тих святих папах утримувалося, сяяло й достатньо світило до семи соборів; потім же, коли став окрадений гордістю, забуяв, померк і потемнів, відсікся від братського одноголосся і захотів ходити по своїй волі, любов братську й рівність зневажив, возлетівши на гору слави, багатства й начальства мирської влади, тоді і від дарованого тобі первоосідного столу був відсічений і з пам'ятних книг вичернений і викинутий, а від Петрової влади і тих, що владу мають, проклятий. Чи не бачиш, як неправдою, але не істиною по-поганському хвалишся, якої не маєш, а показати явно не можеш і не хочеш покоритися істині. Але ти в час свого кінця те високе мудрування побачиш і їстимеш плоди своїх діл у вірі. Ви ж, о православні, пробувайте кріпкі й непоступливі в істині та вірі, щоб із Христом правдиво у безконечні віки сподобитися царювати — чого вам дай, господи, дістати. Амінь.

Про наслідки для тих, хто прагне латинських плодів
Коли вже ти в неправду і звабу, папо римський, уплутався, зав'яз і замотався, признаємо тобі те, чим ти похвалився, що все духовне на плотське і закони святого духа на свою волю перемінив і перетворив, олицемірив усі церковні таїнства і священнодійства, від істини на неправду змінив, тобто причастя Христового тіла, хрест, хрещення, вінчання, поховання, виведення на священство, вигадав чистилище, свята й празники поміняв, ухитрився сотворити зміну в часі і русі сонця та місяця заради незгоди(163), і ні в чому любові та єдності з православними не маєш, і вже відсікся та відщепився від усіх частин церковного тіла і соборної апостольської церкви. Куди ж іще підеш зі своєю неправдою, оскільки вона, не бувши сущою, встояти не може, в місцях, куди була приведена, вся обтекла звабою і послідовників своїх покорила, оцарствила і зв'язала узами нерозв'язними високомудрості, гордості та марнославства. Але потерпіть, православні, і побачите цю неправду, яка ступить ще на один, останній, конечний ступінь, щоб звершити все таїнство цього віку. Який же це останній і найвищий ступінь? Ось який — лишилося римському папі і його царству виригнути хулу па вишнього, велике сотворити гоніння на благочестя — православних гнітити й мучити, а породити антихриста, царя всіх звершень злоби й підступів диявольських, який закріпить латинську звабу своїм пришестям; а його господь Ісус уб'є духом своїх вуст і знищить своїм явленням. Вже являється тайна беззаконня, отож збагни її, доки з середини не вийде і не з'явиться беззаконний. Тому-то вам, православним, утіхи більше в цьому світі не залишилося, тільки від Христа, який сказав: "Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: я світ переміг!"(164) І далі: "Щоб разом із ним прославитись, бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас"(165), — сказав Павло. І знову Христос: "А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний"(166). Через те подобає православним кріпко готуватися терпіти прийдешні біди й скорботу й не журитися. Той, що має прийти, той прийде і не затримається. Мине, ніби сон, це скоротічне життя, скоро мине! Отож будьмо готові на славне воскресіння добрим і очищеним життям, щоб дістатись на правий бік, і сподобитися почути благословенний голос, який дарує вічне життя. А латинську обмову не слухайте і не дивуйтеся з їхньої красної і хитрословесної брехні, оскільки вона мертва і безплідна, хоч зовні наче домовина прикрашена і малюнками поцяцькована й упістрявлена, а коли відчиниш і плода пошукаєш, то побачиш там сморід, гній, кістки й черву. Так і ти, розплющивши очі здорового глузду, побачиш у латинському костьолі, вірі, законі та житті смородорозумність та безплідність. Скільки їх, честі й наслідування достойних, легко в неправедних перетворюється; дивлячись на їхні машкари й комедії, вони гадають, що це щось сутнє, — не знають-бо, що це зваба й брехня. Ви ж бо, о православні, держіться істини від усієї кріпості мислі й сили душі (в ній же й божественна любов спочиває), щоб бути увінчаним від істини в час випробування плодів, чого, дай господи, вам дістати! Амінь.

Я хотів викривальне писати й про тайну вечерю, календар та інші їхні, латинські, переміни (від істини на неправду і звабу), але оскільки побачив, що про те все досить написав од божественного писання Василь(167), тому й покинув про те писати. Це ж бо Василеве писання перевірив належно й побачив, що воно писалося не від власної фантазії нововинайденого помислу, а від божественного писання, як і звістив. Тому прийміть це, молю вас, із щирістю вседушевної любові й утвердіть себе у вірі — є в тому писанні істинний слід православного сповідання, віри в Христа. Мандруючи по ньому, розумний мандрівник зваби єретицтва уникне, а знайде себе в істинній вірі святої соборної апостольської церкви, в ній-бо вас хай збереже Христос. Амінь.

Про латинський чистець, вигаданий майстром дияволом
та його учнями, папами римськими
Залишилося мені сказати ще кілька слів про латинський чистець і показати, що це явна зваба, й брехня, і фантазія самого підземного владики диявола. Так я почну.

Запитаю тебе, латинниче: чи буде суд, чи ні — як віруєш? Він же обов'язково відповість, що буде. Тоді я знову до нього: коли буде суд, то кого судитиме суддя, коли беззаконники й грішники очистяться в чистці? Чи не знаєш, що суд буде не на невірних, а на вірних, котрі хрещені в ім'я отця, і сина, і святого духа і які не виявили справжньої віри, не берегли заповідей господніх, як сказав господь: "Якщо ви мене любите, мої заповіді зберігайте... Хто не любить мене, той не береже моїх слів"(168). Той, хто не додержує заповідей, не може бути вірний, той, хто не вірує, безплідне життя провадить, хоч пригоджує богу, і хрещення в собі безчестить — всі такі стануть із лівого боку для вироку суду. Віра-бо, за Яковом-апостолом, без діла мертва, так само й діло без віри. Невірних же судити не потрібно, оскільки вони гинуть у безвір'ї, осуджені вже за життя непізнанням бога, і тим, що не прийняли дару печаті хрещення; це про них сказав Павло: "Котрі бо згрішили без закону, без закону й загинуть, а котрі згрішили в законі, приймуть суд за законом"(169). Каже про це й Давид: "Не воскреснуть нечестиві на суд, але на мучення являться без випробу"(170). Закон же вірним — це Євангеліє нового життя. "Тож ідіть, — каже господь, — і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім'я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів". Коли їм буде суд, то що таке пургаторіум? Коли є пургаторіум, не треба суду, коли є чистець, то де правий і лівий бік, які розділяють овець, що плодоносять добрими ділами в цьому житті, від неплідних козлиськ? Коли є чистець, то немає потреби в лівому боці, так само і в правому; коли є чистець, то чи правильне буде речене суддею тим, що стоять ліворуч і праворуч? Одним [сказав]: "Прийдіть благословенні мого отця, посядьте царство, уготоване вам від закладин світу"(171). А чому? Тому, що віру ділом показали. "Бо я голодував був — і ви нагодували мене"(172). А другим [сказав]: "Ідіть ви від мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований"(173). А чому? Тому, що бездільну віру сповідуєте. "Бо я голодував був — і ви не нагодували мене" та інше. Коли ці слова суддя хоче виголосити тим, що стоять з правого і лівого боку, то пургаторіум — брехня і вигаданий синами неправди. Коли є чистець після смерті, то чи правильне буде слово, сказане Христом, що "всі, хто в гробах, його голос почують і повиходять ті, що чинили добро, на воскресения життя, а котрі зло чинили, на воскресения суду"(174)? А якщо ті, хто сотворив зло, вийшовши з гробу, на суд ідуть — коли ж і в який час, латинниче, будеш чиститися? Давши відповідь, у геєну йдуть, а не в чистець, "Ідіть ви від мене, — каже, — прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований". Чи не бачиш брехню, створену від отця диявола його учнями? Але ми належно викриємо неправду і цю латинську звабу. Коли є пургаторіум, то чи правильне буде мовлене Христом, що за все марно сказане людьми воздається словом у судний день? Коли за слово воздадуть, то за діло чи не воздадуть? Чи не віриш Христу? Звідси й пізнається, що не віриш йому. Коли ж не тільки за зле діло, але й за марне слово воздадуть людям у день судний, якщо покаянням у цьому житті не очистяться, то коли будеш чиститися, латинниче, якщо на лівому боці будеш і відповідь дістанеш таку: "Ідіть ви від мене, прокляті, у вічний огонь"? Глянь, що не каже скорочено: "Ідіть, і помучтеся, й очистіться від гріха. І знову поверніться очищені, щоб достойно ввійти в царство небесне, бо туди все нечисте й погане не входить", але каже ясно: "Ідіть ви у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований". А коли в диявольську геєну відсилає, там уже не буде скорочення чи обмеження часу й послаблення мукам, оскільки сказано: "У вічний огонь", і так кінчається: "І ці підуть на вічну муку, а праведники на вічне життя"(175). А коли каже "вічно", то там кінця немає, де кому яка частина буде — на життя чи на муки. А в другому місці каже: "Де їхній черв'як не вмирає і не гасне огонь"(176). А коли буде суд, то що посіємо тут, те й пожнемо, за словом апостола Павла: "Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне". А що це — тління? Це зникнення, безплідне життя, свинське споживання і скотська бездумність про майбутнє. "А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне"(177). А що це — дух? Це чистота, піст, повстримність, молитва, послух, пам'ять божа, боязнь суду, думка про смертність. "Поминай, — говориться, — смерть і не согрішиш". "Бо мусимо, — вістить Павло, — всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він — чи добре, чи лихе"(178). І далі: "Як хто нівечить божого храма, того знівечить бог, бо храм божий святий, а храм той — то ви"(179). Як же людина цей храм нівечить, це всім відомо: по-перше, невір'ям у сказане богом; також, коли не кладе труду, щоб виконати Христові заповіді, які він велів виконувати і заборонив порушувати. Хто ж заповіді Христові не виконує, той чинить тоді супротивно владиці, тобто для князя тьми віку цього живе поганським життям і волю його чинить та виконує плотськими похотями, для гріха працює, і служить, і так нівечить храм божий, оскільки не уготував і не очистив у собі місця для вселення бога і вміщення благодаті божої заповідями добрих діл; лукавства і злоби не вигнав, божої любові не вселив і не постарався вмістити, а був посудиною цього світу і знівечив храм божої оселі, куди обіцяв приходити й перебувати, коли будуть збережені заповіді, кажучи: "Я, — каже, — і отець мій прийдемо і оселю в ньому закладемо"(180). Чи не бачиш, як нівечиться храм божий? А коли знівечений храм від цього життя без покаяння буде забраний смертю, як і коли очиститься, приготується до входу в царство небесне, коли немає часу на очищення, а на суд і відповідь, на життя чи на вічну муку, бо ж час покаяння минув, справи й труд відійшли, берегти заповіді вже годі, доброчинності час уже минув, час сльозам, молитві й милостині забрано? Чи не бачиш, що чистець — це лжа і зваба? Коли є чистець по смерті, то чому той багатий не очистився, що в муках і в пеклі, та ще й відділений прірвою від Авраамових милостивих надр, щоб стражденний Лазар не втішив його й не прохолодив хоч би краплиною води з кінчика пальця, а коли той молить, щоб дали йому поміч, відповів йому, кажучи: "Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе, тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А окрім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть переходити, не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас"(181). Що таке прірва? Таж кінець життя означає, де вже нема часу ні на покаяння, ні на діяння, ні на сіяння, але йде жниво добрих чи лихих плодів, за труд — спокій, а за спокій цього життя — вічний труд муки, за покаяння ж — утіха. "Блаженні засмучені, — каже, — бо вони будуть утішені"(182); горе тим, що сміються, бо плакатимуть, але не допоможе їм вічний плач. "Ось тепер час приємний, — каже апостол, — ось тепер день спасіння"(183), а смерті нема. "Бо ж у смерті нема пам'ятання про тебе, — каже Давид, — у шеолі [Шеол = пекло] хто ж буде хвалити тебе?"(184), бо що в житті цьому приготував, те в майбутньому візьмеш, а що тут посіяв, теє там пожнеш. І не милість уготована тим, що примножують задоволення цим життям, не милість краплі води при спразі, а в огні їм горіти, як той багатий — ось що візьмеш! Коли плевели [Плевели = бур'ян у хлібі; тут: учення, супротивне істині] гріховні посієш, то вогонь постійний, невгасимий пожнеш. Чи не бачиш, що від неправди вигадано чистець, бо осоромлюється, коли його істина викриває й освітлює, він-бо плід вигадки, а не сутність істини. Але хай він, як змія, в'ється і скаче, ми його знову викривати почнемо й обійдемо його обителі, уготовані для тих, що стануть на лівому боці, щоб явно була пізнана неправда і зваба, бо не всім буде один кут чи пристанище в мучилищі, але різноякі, за чином, саном і життям кожного, як і слава тим, що стануть по правий бік: ті сонце, ті місяць, ті зорі після того, як проспівають славу світлооким і честь візьмуть у них, у тих численних обителях, що про них сказав Христос, — в домі отця небесного. Коли ж є чистець по смерті, то чому цноті немилостивій вхід до чертога зачинено і не каже жених, коли товчуться безчасно: "Ідіть очистіться і знову прийдете", але "я ніколи не знав вас. Відійдіть від мене"(185). А коли бог каже: "Не знаю вас", то що значать ці слова? Чи не те, що так само постраждають, як безплідні козлиська, котрим він сказав: "Ідіть від мене, прокляті". Гадаю, що не менше приймуть страждань і мук, ніж козлиська. А чому цим не каже "прокляті", а тільки "не знаю вас"? А тому: коли цнотливістю наслідуватимуть його, коли цноту й чистоту плотську збережуть, але не очистяться від жорстокосердя і злосливості і не виявлять милості до ближнього, то світильники свої погасять без оливи милосердя. Тим-то жених приносить їм благу відповідь, хоч вони милості й не достойні. Так само й Авраам каже до багатого "сину", хоч і не виконує його прохання, і тут те саме: "Я ніколи не знав вас. Відійдіть від мене", — досить їм і тої муки, що вони будуть зачинені [в пеклі] й божого лиця не бачитимуть. Про те мучилище пророк каже: "Хто буде нечестивий, той не побачить божої слави"(186). Так, гадаю, постраждає іночий чин, який на бран природних похотей, щоб перемогти плоть, озброюється і виходить, але буває переможений чуттєвими речами і топче свою обітницю, оскільки в невір'ї знемагає і, як пес на свою блювотину, вертається і береться до мирських чуттєвих забаганок і, набувши такі речі чи ржу того скарбу, пожадливо в нутро своє замикає. Але це вже інше.

Я ж мучити буду й томити викриттям неправдивий чистець. Коли є пургаторіум після смерті, то чого тому, хто осмілився в поганій одежі ввійти у шлюб, владика повелів зв'язати руки й ноги і в глупу тьму вкинути? Чому не дозволив йому насолодитися шлюбним весіллям? Отак, гадаю, постраждають не від бога зване духовенство, єпископи та інші священики, що духовний сан ґвалтом забирають, але не знають, що таке дух, і в поганій одежі, тобто з неочищеною совістю входять у шлюб тайної вечері, щоб жертвувати богові в дусі — вони-бо по-плотському живуть і мудрують. "Коли хто, — каже, — єпископства чи священства бажає сам від себе, а не від бога покликаний, справді бажає добру річ, — каже божественний Павло, — але подобає, каже, йому плоди того діла в собі з'явити, тобто бути непорочним, тверезим, цнотливим, благоговійним, чесним, гостинним, учительним, не п'яницею, не заводіякою, не сварливим, не користолюбцем, але тихим, незаздрісним, несрібнолюбцем, мужем однієї дружини, своїм домом добре правити та інше чинити"(187). Нині ж супротивно чинять, діло єпископське всі люблять, а дільних плодів ніяких таких не показують, більше того, в усьому всі ті добродійності злобою побивають; на шлюб священства одні, що звані від бога, чисті і від духа святого посвячені в чертог царського мешкання звикли входити, а ці незвані, не маючи й одежі шлюбної, самі від себе входять та маєтками володіють і не сподобляться [вони] радості святого духа та женихового весілля. І як не жахаєшся дому владики, коли прийде глянути на тих, які виляглись незвано утверджені, а не тому поставлені, що мають шлюбну одежу? Що учиниш тоді, коли тих, що безсоромно осмілилися ввійти, повелить господь зв'язати по руках та ногах і вкинути у кромішню пітьму, звідки немає спасіння? А хоч і званий ти на цей духовний шлюб, то випробувати себе подобає: чи маєш ти шлюбну одежу, тобто чисту совість і непорочне життя? Ніякої-бо тобі користі від дерзновенності, хоч і ввійдеш, але коли не сподобишся женихової радості, то навпаки, постраждаєш, а за дерзновенність буде велено тебе вкинути у тьму кромішню. Коли є чистець після смерті, то чому пан раба того, що талант закопував, раба відчайдушного, звелів кинути у тьму кромішню, де плач і скрегіт зубів, а чому не послав його до чистця очиститися? З цього постраждає влада, що духовно володіє розумом, коли замість збільшувати спасенних, через нехтування закопують дбання і промисел про стадо, про виправлення овець зовсім не думають, а від цього і страждають, оскільки тільки заради насичення плоті попляться, тобто в попи стрижуться, а за примноження спасенних душ не дбають. Постраждає також і влада мирська: вони-бо добрий талант, даний їм від бога, закопують у своїх похотях і солодощах тілесного гною, а про примноження божої хвали не дбають нітрохи, забуваючи про голос суду, що "від кожного, кому дано багато, багато від нього і жадатимуть"(188), і тут-таки: "А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть" і забувають, що заради цього від бога боже прийняли, щоб цим бога прославляти; вони ж бо супротивно чинять, виснажують на свій сморід та марну славу цього світу божі добра і зачиняють своєю скупістю сердечні ворота, дані для спасіння їхнього та їхніх підручних, і не множать божого дарування в славу божу, через що не дадуть користі ні собі, ні братії своїй, тільки закопують ці божі дарування в суєті та тлінності світу цього, гадаючи, що бог того не бачить. А що учините, містоутримувачі й багатосельці [Багатосельці = ті, що володіють багатьма селами], коли пан за дане вам спитати вас захоче? Що тоді відповісте? Коли кажеш, як це нині звик говорити, мовлячи: "Вільно мені над своїм, що хочу з ним учинити, те учиню, а де хочу потратити, там потрачу". Чи ж воно твоє, оте, що маєш? Чи ти створив його, чи з материної утроби з собою це для життя виніс? Не твоє воно, бідаче, не твоє, і без божої волі не можеш жодної риски потратити і загубити — тоді це побачиш, коли з тебе спитається, а тепер це сховано від твоїх плотських очей. Коли ж кажеш, що владу над цим маєш, чому не маєш влади, щоб вічно жити і не вмирати? Отож бачиш, що не своє утримуєш, бо, прийшовши, смерть тебе за природним законом, а більше за велінням божим, схопить і раптово від міст і сіл, маєтків та скарбів, від любих друзів відлучить і як найостаннішого з убогих внесе в утробу сирої землі. Де тоді твоя влада, де твоє те, що кажеш: вільно тобі? Чи не знаєш, що спитається з тебе до найменшого про добро, яке ти зробив, і про все судді та царю даси відповідь?

Але повернімося знову до неправдивого чистця. Коли є чистець після смерті, то чому (в цьому житті залишений) тісний і скорбний шлях, призначений від подвигоположника, веде в життя, а широкий, просторий веде в погибель — чому ж не каже, що в чистець? Чи не бачите, погибелі сини, котрі вивчили від батька неправди диявола мистецтво неправди, яка мережа та рів створені на звабу його учням? Коли є чистець після смерті, то чому подвигоположник із забороною узаконив, кажучи: "Увіходьте тісними ворітьми"?(189) А чому? Бо коли ними не увійдеш, то вічного життя не побачиш; у тісних-бо воротях — життя, а в широких — погибель. І багато хто мандрує в погибель, воліючи більше туди йти, як у життя. Коли ж є чистець після смерті, то чому законоположник нужду залишив і узаконив у плоті, сказавши: "Через великі утиски треба нам входити у боже царство"(190). А що таке нужда? Це наш християнський пургаторіум, котрий вірні заради віри пропливають (одні між народами, що не знають бога, інші між латинами, що пізнали бога, але через гордість відпали і однаково з невірними мудрують); наші християни очищаються, проходячи через безчестя, наругу, ганьбу, наклепи, обмови, насміхи, гоніння, біднотворення, приниження, гніт, биття, в темниці замкнення, муки та вбивство, які чинить антихристове насліддя, папська віра; так очищаються наші істинні християни в цьому житті за Христовою заповіддю, щоб бути достойними ввійти у вічне життя тісним і скорбним шляхом, який втискується і вміщається в тісні смертні ворота, за якими — простір, вічний спокій, життя й царство боже знаходять — "коли треба, — каже, — царство боже й нужденні дістають". Бо наш пургаторіум, істинних християн, — у плоті, в неправдивих же — по смерті; наша нужда — в терпінні заради 'царства божого, у латини ж, антихристових слуг, — в докуці та гніті [інших]. Вони стараються заради царства божого до решти обезчестити православних і в свою звабу полонити й підкорити поганською силою, а це чинять не за образом добродійності, який подав Христос: "0так ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли отця вашого, що на небі"(191), але, супротивно цій славі отця небесного, примушують по-мучительському християн до справ лукавого отця і вбивці, як раніше, в часи ідолопоклонства християн примушували нечестиві царі, кажучи: "Хай вклоняться Ваалу, Аполлону чи якомусь іншому ідолу, поганському богу, а коли не хочуть, то гнітіть їх і мучте, маєтки розграбуйте, а коли й після того вклонитися не захочуть, то вбийте зовсім". Таке й нині латина чинить православним християнам, оновлюючи давнє ідолопоклонство та гоніння, бо каже: "Поклонися папі, прийми його від себе вигаданий закон, новоутворений календар і шануй, від давнього відступися, а всю звабу віри чесно шануй, на нас нічого істинного не кажи, брехні і зваби нашої не огуджуй. Коли ж не хочете, беріть їх і мучте докуками й бідами. Ви, війти, бурмистри, лантвійти [Лантвійт = голова колегії лавників, що складали міський уряд], влада мирська, міська і повсюди, не давайте Русі ніякого простору для життя їхнього, в судах Русь не бороніть, хоч, може, й кривду їй діятимуть, у сусідстві любові не виказуйте, з ними не водіться і більше їх ненавидьте; у куплях, торгах, ремеслах русин із папістом однієї волі хай не мають; у цехах ремісницьких русину бути не належить, доки не попалиться; на війтівства та бурмистрівства та інші посади від руського народу хай не поставляються, доки не повірять у папу. Коли ж цим Русі не допечете і не захочуть вони від своєї християнської віри відступити і папі, як ідолу, поклонитися, розоріте їхню божу службу, на свята за старим календарем дзвонити не давайте, а силою змусьте святити й празникувати за новим і виною [Вина = судова кара, штраф] це їм забороніть. Коли ж і тепер не послухають, Христове причастя обезчестьте, пролийте на землю й ногами побийте й потопчіть, церкви запечатуйте і зусібіч чиніть біди, докучаючи, хай через ці біди й докуки поклоняться папі й римському костьолові. Коли ж і такими нападками їх не здолаєте, у темницях зачиняйте і без вини вини на них накладайте, бийте, безчестьте й убийте в ім'я найсвятішого папи — прощення й розгрішення від нього приймете і в чистцю за те і за всі беззаконства після смерті очиститеся".

Чи не бачите, погибелі сини, навіщо такий звабний і поганський чистець собі після смерті спорудили, адже ті, що по-поганському прожили життя цього марнотного віку, після смерті входять у чистець, а з чистця вискакують і в небесне царство. Віру мені пойми, папо й папісте папин, що вже з того чистця після смерті, в який праведним божим судом укинутий будеш, довіку вискочити або виплинути не зможеш — свідок цьому сам Христос, який сказав: "І ці підуть на вічную муку, а праведники — на вічне життя"(192). Чому ж не сказав тут: "Докучники, мучителі та вбивці підуть у вічне життя", але "праведники"? І де є правда в твоїх поганських плодах, папо, і ти, папісте, — яви мені її! Чи не бачиш, православний християнине, плоди латинської правди: поганське безвір'я, мучительський, ідолопоклонницький норов? Чи не бачиш ти, що по істинному пургаторіуму від латинських докук пливеш у цьому житті, щоб, очистившись скорботами й бідами, був достойний увійти в царство небесне; латина ж, докучаючи і заповіді Христові ділом руйнуючи, після смерті воліє чиститись у вічній геєні. Хай вони своїй звабі слідують і на чистець по смерті сподіваються, ти ж, православниче, в цьому житті цей чистець пропливи, як і твій законоположник проплив сам і його послідовники-учні; в цьому чистці, доки ми у плоті цій пробуваємо, нас вони спонукають і вчать, щоб ми пургувалися й чистилися, бо подвиг великий нас чекає, бо "тіло, — каже, — бажає противного духові, а дух противного тілу і супротивні вони один одному". І далі: "А в усьому себе виявляємо, як служителів божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах"(193), — каже божественний Павло.

Іще трохи про неправдивий чистець скажемо і все дивне й бридке покажемо, бо є він неправдою і звабою, а не істиною. Коли є чистець після смерті, то де віра, надія та любов і збереження божих заповідей? Хто не любить бога, їх не береже, а хто не береже, той не вірує, а хто не вірить — той осуджений; той, хто не вірить сину, котрий говорив, учив і приклад показав, не побачить життя. Коли є чистець після смерті, то навіщо проповідується Євангеліє заповідей нового життя, що веде до життя вічного? Чи не для того, щоб очистити людське єство для входу в царство боже й уникнути уготованої дияволу геєни? Ясно, що для того. Чи не бачиш, православниче, неправедний латинський чистець? Чи не бачиш, папський латиннику, що ти відсікся від усіх частин віри, закону, заповіту і краси церковної і від усієї соборної та апостольської церкви і валяєшся у звабі й неправді? Але ти собі йди з машкарами та комедіями; ви ж, православні, наслідуйте істину, щоб з істиною у вічних обителях поселитися і сподобитися насолоди від невимовних радостей, — сподоби вас, господи, бути їхніми наслідниками. Амінь.

Примітки:

І. Франко відносив час написання "Короткого повідомлення про латинські зваби" до 1589-1590 р., І. Житецький вважав, що твір написано між 1598 і 1599 рр.

133. Євангеліє від Іоанна, VIII, 31-32.

134. Євангеліє від Іоанна, VIII, 44-47.

135. Євангеліє від Матвія, X, 16.

136. Мається на увазі притча, розказана євангелістом Лукою (XVI, 19-31), про багатія, який вів розкішне життя і не схотів дати й крихот зі свого столу жебракові Лазарю, через що пішов у пекло, а Лазар потрапив у рай.

137. Євангеліє від Матвія, XVI, 26.

138. Євангеліє від Марка, XVI, 15-16.

139. Євангеліє від Матвія, XXVIII, 19-20.

140. Послання Павла до римлян, VIII, 6.

141. Послання Павла до филип'ян, III, 19.

142. Перший Нікейськии собор відбувся 325 p. в м. Нікеї (Мала Азія).

143. … пости четвероподібні… — тобто чотиридесятниця, головний великий піст перед Великоднем.

144. Послання Павла до галатів, V, 17.

145. Послання Павла до римлян, VII, 24.

146. Євангеліє від Іоанна, XVI, 14.

147. Соборне послання Якова, III, 2.

148. Книга пророка Ісаї, ІІ, 3.

149. Послання Павла до ефесян, VI, 12.

150. Євангеліє від Луки, XXIV, 46-47.

151. Переказ слів книги пророка Ісаї, LXVI, 2.

152. Євангеліє від Матвія, XI, 29.

153. Вільний переказ євангельського тексту (Євангеліє від Матвія, VII. 13-14).

154. Євангеліє від Матвія, XVI, 18.

155. Євангеліє від Матвія, XVI, 19.

156. Переказ євангельського тексту (Євангеліє від Іоанна, XXI, 15-17).

157. … Петро… жертвою римських убивць упав… — Апостол Петро загинув мученицькою смертю, був розп'ятий униз головою близько 68 р. за імператора Нерона.

158. Перше соборне послання Петра, І, 1; Понт, Галатія, Азія, Віфінія — області в Малій Азії.

159. Євангеліє від Іоанна, XVIII, 36.

160. Євангеліє від Матвія, V, 16.

161. … було вкрадено апостола… — Мається на увазі зрада апостола Іуди Іскаріотського.

162. Перше соборне послання Петра, V, 1-3.

163. … ухитрився сотворити зміну в часі і русі сонця та місяця заради незгоди… — Ідеться про запровадження папою Григорієм XIII нового календаря (григоріанський календар), що викликало на Україні сум'яття: православні боролися проти введення нового календаря не менш завзято, ніж проти католицизму, ототожнюючи ці поняття. Новий календар запроваджено 1582 р.

164. Євангеліє від Іоанна, XVI, 33.

165. Послання Павла до римлян, VIII, 17-18.

166. Євангеліє від Матвія, X, 22.

 
Наші Друзі: Новини Львова