Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 17 січня 2021 року

Тигролови

Переглядів: 505263
Додано: 26.04.2003
Hi 1 Рекомендую 9 Відгуки 24
дивився на всіх хворобливими, розумними очима і лизав старому руку, що,
невимовне зрадівши такому гостеві, тріпав його по морді:
— Ух ти ж, дурашка... Ну-ну... Читав я, брат, про тебе, читав... Ге-ге...
А пес тихенько вищав. Так ніби розповідав. Та ніхто не міг його мови зрозуміти.
Стара мерщій насипала псові їсти, краючи хліб, мовби людині. А Грицько тим часом
обшукав Заливая.
І знайшов записку!
То був радісний день у Сірків. Старий розправив тремтячою рукою малесенький
шматочок паперу і тримав його, наче бозна-яку газету. “Депеша прийшла!” В хаті
було темно. Тоді засвітили каганець та й заходились читати. Тую “депешу” читати.
Заходився, власне, старий Сірко, водячи пальцем од літери до літера. А в тій
“депеші” печатними літерами стояло:
“ЖИВІ. ЗДОРОВІ... О! (це вже “о” від діда).
ОБІЙМАЄМО ВСІХ. ЦІЛУЄМО.
ВЖЕ ПЕРЕЙШЛИ ДО ТІТКИ!”
Стара Сірчиха плакала від зворушення.
— Ну, читай же, читай...
— Що тобі ще читати? Хіба мало? Ого! Все.
— Ну, читай ще...
Але Сірка не треба було змушувати. Він сам, помовчавши урочного, брався до
“депеші” знов. Перечитував її з насолодою. Клав її на стіл. Закурював люльку,
пихкаючи поволі. Розгладжував вуса. А тоді знов брався оглядати депешу.
Обдивлявся пильно з усіх боків, — чи не написано часом чого-небудь ще десь у
куточку.
Ні. не написано.
Тоді перечитував, уже десять разів чуте, та й все приголомшуюче:
“ЖІІВІ. ЗДОРОВІ... ОБІЙМАЄМ... ЦІЛУЄМ...”
— От “негодяї” так “негодяї”!
Я ж так і знав!.. Таки Бог їх одне для одного сотворив!
Цікавішого чогось в своєму житті Сірко ще не читав, відколи був письменний.
Нарешті стара відібрала у діда записку і віднесла до сховку. В хатині поцілувала
її нишком, так, ніби обох їх цілувала, так, як у ній було написано, а тоді
завинула в шовкову хустинку і поклала в скриню на самий спід, де
лежали-зберігалися всякі дрібнички Наталчині. А потім, вклякнувши на коліна та
мерехтячи очима, повними сліз, молилася до старенької Божої Матері. Нишком
вимолюючи зовсім-зовсім небагато — зустрічі. Бодай на старість. Бодай наостанку
літ.
* * *
Гриць прип'яв Заливая, щоб не втік. Так звеліла мати. І вона вже біля нього
ходила, як біля дитини. Годувала та доглядала, та й розмовляла з ним.
Але Заливай скучав. Скучав смертельно. Вірний пес не міг звикнути без веселої
своєї господині, без тієї товаришки вірної, що він був до неї прип'ятий міцніше,
аніж такою мотузкою. На п'ятий день вранці Заливая не дошукались. Вірьовка була,
а Заливая не було. Зринув десь вночі і втік. Одчайдушний і безмежно вірний пес
розумів дружбу по-своєму і зробив так, як веліло йому собаче серце.
Подався доганяти без надії догнати.
Але — сміливі завжди мають щастя.
1943


 
Наші Друзі: Новини Львова