Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 17 січня 2021 року

Тигролови

Переглядів: 505260
Додано: 26.04.2003
Hi 1 Рекомендую 9 Відгуки 24
— Многогрішний!!!
Мовчанка.
— Многогрішний!!!
Мовчанка. Ніхто не відповідав: “Я” і ніхто не відповідав: “Григорій”. Мов
ужалений, начальник підскочив, вихопив пістоля і стрибнув до вагона, — порожньо.
Вибіг перед велетенський людський натовп і зарепетував:
— Ложись!!! — і закипів брудною, скаженою лайкою.
Юрба апатично лягла в пилюку ниць.
— Многогрішний!!!
Начальників крик звучав люто і водночас благальне, — не то він погрожував, не то
він кликав, просив. Нема...
На команду варта заметушилась навколо порожнього ешелону і по всій території. Зі
станції задзвонили телефони... Стрільці та їхні пси обшукали всі кутки, всі діри
й закапелки на станції та навколо, — нема. Собаки нишпорили разом із своїми
“сотрудніками”, накидаючись на випадкових людей.
Нема.
Нарешті було знайдено “секрет”. Та не знайдено самого збігця. Всіх лежачих
перерахували — всі є. Нема лише одного. А виявлений “секрет” був такий: у
вагоні, у тім, середнім, тридцять другім, знайдено сліди диверсії — чотири дошки
були двічі перерізані ножем упоперек. Над буфером. Саме там, де того наймевше
можна було сподіватися. Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння
і надзвичайну волю, може проробити таку роботу. Тож на те пішло багато ночей.
Тож різано, либонь, від самого Уралу і пильно масковано вдень. Потім вийнято...
Ясно! Той божевільний, той маніяк вистрибнув... Так, вистрибнув на ходу поїзда.
Стрибнув у певну смерть, але не здався. 99 шансів проти одного було за те, що
від нього запинаться самі шматки, але стрибнув.
— Диявол!.. Диявол!!! — кипів начальник етапу; беріг він — і не вберіг,
пильнував, як ока, — і марно. І душила його скажена лють. Ще одне йому було
зрозуміло: хтось допомагав, хтось заклав знову діру і замаскував пильно.
— Встать! — гримнув начальник. Всі встали. Всі стояли, похиливши голови,
намагаючись не дивитися на начальство, щоб не показати очей, так раптом і так
дивно змінених.
— Хто допомагав?!. Мовчанка.
— Тридцять другий вагон!.. Згною!.. Роздавлю!.. Хто допомагав!?
Тихо. Тридцять другий вагон відокремили. Біля 60 людей стало окремою купкою.
— Хто спільник?!.
Люди стояли понуро, схиливши голови. Мовчали. Але в кожного тіпалося серце. Не
від страху, ні, від буйної радості. Від злобної радості та й від гордості за
того “диявола”, за того сміливця. Вони знали, як і де він стрибнув. Далеко
звідси. Викинувся вночі зі скаженого поїзда.
Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий закон неписаний,
є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, — мораль
упосліджених, святиня арештантської дружби.
Люди стояли байдужі. А рука не в одного тяглася до шапки, щоб стягти її до сирої
землі:
“Земля тобі пером, безумний сміливцю!” Пригадувались слова, кинені якось ним у
темряві ночі зі стогоном:
— Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючиї Та з розпукою крізь стиснені щелепи:
— Жить!
— Відплатить!!.
...Або вмерти.
По цілій масі змарнованих, знеосіблених людей ніби хто струм пропустив. Геть
скільки їх тут стояло — в кожного сколихнулося серце. Давно розчавлена людська
гідність підводилась рвучко... Лиця обертались туди, навад, і виростали крила у
тих, хто був заломився вже зовсім. А серця калатали в схудлих, вимучених грудях,
прориваючись геть. Шепіт летів по юрбі.
— Утік!..
У смерть, але втік!..
Начальник, відчуваючи недобре, розмахував пістолем — квапив тих, що йшли до
арешту за кару. Решту теж погнали до порту.

А вже як повантажились на пароплав, як уже всі знали подробиці про того
“диявола”, про того юнака, на двадцять п'ять літ каторги приреченого, що
переступив “трибунал” і вистрибнув у смерть зі скаженого поїзда, — люди, стоячи
на чардаку і відпливаючи в сиву пустелю, оберталися обличчям на захід —
дивились-дивились широко відкритими очима...
Прощались із землею, прощались із усім. А ввіччю, либонь, стояв відтворений
образ того, хто не здався, хто лишився таки там. Образ, як символ непокірної і
гордої молодості, символ тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни...
Пароплав канув у сивім тумані. А за ним поснувалась легенда про гордого сокола,
про безумного сміливця...
Недосказана легенда про нікому не відомого, гордого нащадка першого каторжанина
Сибіру, про правнука гетьмана Дем'яна Многогрішного.

Тим часом по всій Транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах
летіла телеграма-блискавка про втечу і розшук страшного державного злочинця, з
підкресленням важливих прикмет: “Юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк...
Суджений на 25 років тчк... На ймення — Григорій Многогрішний”

Розділ другий
СВІТ НА КОЛЕСАХ
Поблискуючи нікельованими ручками м'яких купе, сяючи яскраво освітленими
вікнами, тим же маршрутом по Транссибірській магістралі йшов інший експрес, —
так званий “Тихоокеанський експрес нумер один”.
М'яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах,
мерехтячи люстрами, котився він, ніби разок блискучих коралів, і миготів
емалевими девізами на боках вагонів: “Нєгорєлоє — Владівосток”. Віз,
заколисуючи, екзальтованих пасажирів десь в невідомий і вимріяний, казковий
край, в дивне золоте ельдорадо.
Межи пасмами блакитних гір, повз легендарний Байкал, проходячи ген-ген в нічному
небі через височенні перевали Станового хребта, він пролітав мовби жмут
метеорів, блискотів межи зір. Спускався в долини і знову підносився, бився над
стінами урвищ, крутивсь, як блискуча спіраль, чудом тримаючись на скелястій
мозаїці.
Це найліпший і наймодерніший експрес в СССР; найкомфортабельніший експрес у так
званій робітничо-селянській державі. Мавши маршрут майже на пів земної кулі,
маршрут “Нєгорєлоє — Владівосток”, тобто від понурої Прибалтики і до берегів
Японського моря, маршрут на 12 тисяч кілометрів і стільки ж назад, він був до
того відповідно пристосований і устаткований, — до комфорту і вигод в
безперервній десятиденній мандрівці. Чудо цивілізації, вершок людської
вибагливості і фантазії.
Радісний і святковий, сповнений вщерть життям і дзвоном, цей першокласний
люксусовий експрес плив, ніби окремий світ між світами. Дріботів, вихиляючись,
прицокував, мовби панна в танку закаблуками, і мерехтів, мерехтів.
У м'яких купе мрійно і затишно. Заставлені квітами, набиті валізами і
патефонами, осяяні світлом різнокольорових абажурів, вони були заселені
експансивними і горластими мешканцями різного віку й статі. Цілий експрес був
набитий ними, творячи окремий світ — світ на колесах, і в той же час відтворюючи
копію тієї фантастичної “шостої частини світу” — копію в мініатюрі, лише трохи
причепурену і розгальмовану.
...Інженери і авіатори, ударники і так літуни, партробітники і туристи,
колгоспні колективізатори і радгоспні бюрократи, раціоналізатори й індустріальні
авантюрники, прокурори і розтратники, потенціальні злодії й імпотентні
фарисеї... Цивільні і військові... Працівники органів “революційної законності”
і контрабандисти... І літні “відповідальні” панії, і ексцентричні, але так само
“відповідальні” панни, чи то пак “товаришки” пані і “товаришки” панни з
коханцями й без коханців, з портфелями і без, з партстажем і без... Закохані
“кішечки” і ще більш закохані “котики”... Відповідальні відрядженні і
безвідповідальні рвачі та дезертири, з партквитками і без, з дисциплінарними
стягненнями і без...
...Експансивні відкривателі давно відкритого і зухвалі рекордсмени давно
 
Наші Друзі: Новини Львова