Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 23 січня 2021 року

Тигролови

Переглядів: 506602
Додано: 26.04.2003
Hi 1 Рекомендую 9 Відгуки 24
— Тю-у!.. — зробив Гриць при кінці, імітуючи свист кулі. Собаки схопилися і
кинулися вперед, але Наталка вклала їх назад криком. Вони лежали, дрижачи від
нетерплячки. А Гриць:
— Пішли по молоко! Всі! От мазилка... Об'являю себе ударником і йду по сметану.
Пішов!..
І так само раз по раз одстріляв своє. З тією ж швидкістю. Григорій дивився
пильно в бінокль, але нічого не міг зауважити, лише після останнього пострілу
щось бризнуло збоку на ялиці.
— Одбив, Грицю!
— Що?
— Гілку.
— Неправда, то ріг одлетів. Старий хитав головою:
— Що ви робите, дітки! Таж по тім боці сопки так ваші кулі свистять, що там
порозбігалося все живе й мертве.
А стара Сірчиха вийшла на ґанок і стояла, підперши рукою підборіддя:
— Мати Божа!.. Подуріли!.. І що вони виробляють?!
Як на війні, прости, Господи...
Після Гриця стріляв старий Сірко. Він дс5ре вмостився і, не кваплячись, випустив
своїх п'ять куль, після кожної примовляючи: “Пішла, мила!”
Наталка, що пильно дивилась, як стріляв батько. вкінці серйозно зауважила:
— Таке-е. Спортили ви дерево, тату! Воно б ще росло.
— Смійся, смійся. А воно, може, й не спортив, дочко.
Останній стріляв Григорій. До правди, — він хвилювався. Бував він на різних
стрільбищах і не був новаком в стрілецькім ділі, на всякій зброї мисливській і
немисливській, як кажуть, зуби з'їв. Мав навіть колись ворошиловські значки і на
всяких змаганнях стрілецьких пописувався знаменито. Але тут, на цім іспиті, на
цім виїмковім змаганні, хвилювався. І рушниця нова, не вивірена, і іспит
складати треба незвичайний, змагатися з стрільцями, яких, далебі, ще не
зустрічав у житті.
Коли б йому хтось колись запропонував змагатися з дівчиною в стрілецтві, — він
посміявся б і взяв би те за злий жарт. Але тут бачив, що може бути побитий, і то
саме дівчиною. “А що як гвинтівка “мотає” або забирає вбік?” Аж піт йому на
долонях виступив. Ну ж ну...
Поставив рамку на “600”. Прицілився пробно. Раз...
Вдруге...
Наталка серйозно: “От, бач, як треба...” Це, власне, і врятувало справу,
наладувавши враз його, як тугий лук.
Раз по раз він вистрілив п'ять разів. Так же швидко, як перед тим Наталка і
Гриць.
За останнім пострілом всі враз схопились — стрільці й собаки — і подалися
стрімголов через падь. Старий Сірко ледве поспівав верхи. Наталка летіла
попереду, перестрибуючи пеньки й колоди, як та дика коза. Спершу вона була за
Грицем, але обдурила:
— Грицю-у! Постривай, щось скажу! Гриць загаявся, і Наталка зі сміхом пролетіла
мимо, а за нею Заливай, голосно гавкаючи.
— А тепер доганяй, ха-ха-ха!.. Не будь дурний! Старий Сірко тюпав верхи на
буланому:
— Бісової віри... Ну-ну, чисто тобі гурани! — І сміявся задоволене. То є плем'я
Сіркове!
Наталка була вже біля кедрів. Перша. Обдивилася всіх “оленів”, намальованих на
товстих кедрах, і стояла, надувши губи та длубаючи пальцем в батьковій мішені.
— Я ж казала, тату, що ви спортили дерево. Гляньте... В оленячій голові було
п'ять дірок, одна біля одної майже.
В Наталчиній мішені — чотири кулі лягли кункою посередині. П'ята ген вгорі
влучила в ріг.
— Все-таки не пропала, — потішав батько. — І ріг на щось здасться... Добре...
Добре... А Гриць:
— Та то я його неправильно прималював. Ця куля пішла геть!
В Грицевій мішені п'ятої кулі взагалі не було, лише чотири продірявили голову в
різних місцях.
— Добре. Добре, — бубонів старий Сірко. — Казав, — не спішіть, бісової віри.
Пропала куля.
Григорій здалеку поглядав на свою мішеню, і йому душа втекла в п'яти. Жодної
дірочки в мішені. Підійшли.
— Ого-го! — ляпнув Гриць рукою по плечах Григорія. — От це да, так да!
В оленячій голові не було жодної дірочки. Зате над головою, півліктя вище, ніби
хто жменею ткнув, — п'ять куль.
— То да! — похвалив старий Сірко. — Я ж так і знав... лягли купкою. А з другого
боку розвернуло стовбур геть-чисто, повиривавши шматки.
— От хто справді спортив дерево!
— Знаменита гвинтівочка, знаменита! Ач, як довбе!.. Спасибі Блюхерові! — тішився
старий Сірко. — Знающий стрілець. Добрий з тебе цілок, синку! Що трохи вище
взяло — то нічого, то рушниця забирає трішки вгору. Робитимеш поправку. Рушниця,
як дівка, — треба до неї приноровитися. Призвичаїшся та як отак кластимеш кулі —
ніщо від тебе не втече. Я вже бачу. А гвинтівочка — дай Бог здоровля тому
Блюхерові.
Назад так само наввипередки. Але тепер організовано. Спершу вишикувалися в ряд і
попросили старого бути за суддю. “Добре!” Сірко об'їхав конем навколо змагунів,
важно оглянув їх, а тоді став збоку, як генерал на параді; підняв руку і подав
команду по-військовому:
— Біго-о-м... Марш! — і махнув рукою.
Змагуни зірвалися і пішли навзаводи. А за ними собаки...
Тепер Наталці не треба було вдаватися до хитрощів, — вона летіла тріумфально
попереду. Григорій, що “теж колись був бігуном”, даремно намагався перегнати.
Ні таки, вона бігає, як коза.
А мати спостерігала все те з віконечка і сміялась:
— Подуріли!.. Зовсім подуріли разом з дідом. — Старій було весело дивитись на
тих, що “подуріли” та й стрибали по паді, як гурани. — Що то є молодість! — І
милувалась та тішилась з дочки, що вийшла переможцею.
На тому змагання — ця своєрідна Сіркова олімпіяда — не скінчилась. Повернувшись,
стрільці почали виробляти ще різні стрілецькі “коники”. На те благословив сам
Сірко сентенцією, мовляв: “Гулять так гулять! Стрілець мусить стріляти. А
начиння, хвала Богові, у Сірка ніколи не бракувало, — того й рід вийшов
стрілецький. Анум лиш, наробім ще шелесту!..”
І вони наробили ще шелесту.
Показували по черзі тріки, розваги для.
Гриць стріляв гільзу, покладену на стовпець, — на 50 кроків стріляв її в денце з
бойового. Після пострілу гільза цвірінчала десь.
Григорій, стрельнувши для проби кілька разів у стовпчик і звіривши остаточно
рушницю, стріляв у підкинену бляшану банку від пороху, набиту піском.
Та найцікавіший нумер демонструвала Наталка. Вона “сікла локшину”, так називають
мисливці цю оригінальну і трудну вправу.
Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої
підвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без
оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять
разів...
Обабіч ножа в підвалині було по 8 половинок куль. Вони глибоко повлітали в
дубову підвалину.
Це і називалось на мисливській мові “сікти локшину”. Лише дві кулі вгрузлії
ціляком зліва.
Старий Сірко спостерігав, спостерігав все те та й собі не витримав. Став
показувати, “як він колись стріляв, як був молодим”. Він вийняв з кишені кілька
мідяних грошин по три та по п'ять копійок і звелів Грицеві кидати їх по одній
вгору... Згадав, як вони колись бавились (мисливці цебто) замолоду. Було,
поз'їздяться на базу у Владивостоці здавати панти, та й давай дуріти, —
накуплять горілки, боєначиння на цілий рік, повиводять зід місто на сопку і там
влаштують стрільбище, — стріляють по грошах в лет на могорич. Ось так...
Гриць кидав угору п'ятака, а старий Сірко бистро ловив його на мушку. Після
пострілу п'ятак щезав. Лише чути було, як він десь сюрчав після зудару з кулею.
То було весело. Регіт стояв на подвір'ї, коди старив Сірко після кожного
пострілу примовляв зітхаючи:
 
Наші Друзі: Новини Львова