Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 04 липня 2020 року

Повість про неможливе (Євген Грицяк. Норильське повстання)

Переглядів: 2478
Додано: 09.07.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
<
1
>
Євген Сверстюк
ПОВІСТЬ ПРО НЕМОЖЛИВЕ

Євген Грицяк. Норильське повстання / Харківська правозахисна група; худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків, 2008

І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може…
Мт. 10. 28

Перед нами той випадок, коли автор книги не міг залишитися живим. Очолити повстання в’язнів сталінського концтабору означало для нього останній етап. Грати в житті свою останню ролю. З таким усвідомленням можна було вже не думати про збереження життя, а тільки про розумне ведення справи так, щоб тобі вірили п’ять тисяч чоловік, чию гідність ти захищаєш. Люди, яких ти представляєш, читають твої кроки й живляться твоєю впевненістю. Головне – не завагатися.
Книга Євгена Грицяка «Норильске повстання. Спогади й документи» (Львів. 2004, Вид. НАН України, 3-є вид., укр.), обсягом менше 90 сторінок. Автор пише коротко.
Але вже з перших сторінок ви відчуваєте, що це драматична, психологічно насичена повість, у якій чітко окреслені характери й типи табірного царства. І важко повірити, що автор – юнак з Івано-Франківської области, що закінчив військову «школу» в штрафбаті – на етапах від Карпат до Берліна, а після війни – проходив «подальшу спокуту провини перед батьківщиною» в ҐУЛАҐу.
З тих університетів він виніс уміння дивитися смерті у вічі й уміння згорнутися в грудку – при самозахисті на фронті й особливо при наступі конвойного чобота.
І коротко реаґувати.
– Роздягайся й ставай у кут.
Я роздягнувся.
– Рік народження.
– Двадцять шостий.
– Ах ти падла. Молодий, а вже лисий. Що гад, від політики облисів? — і він ударив щосили кулаком в обличчя.
– Відкрий рота!
Мені був відомий цей тюремний прийом вибивання зубів, і тому я миттю зорієнтувався й міцно стис зуби. Удар наглядача не мав очікуваного ефекту.
– Почекайте, дайте мені оформити його документи, — зупинив наглядачів старшина, черговий по в’язниці.
Далі немає ні слова про старшину, який таємно поважав мужність і приховував своє ставлення за формальною ретельністю, а там плавно виводив приреченого від розправи.
У динамічній повісті багато чітких епізодів з підтекстом. Відібраний етап «бандерівських бандитів» на шляху з Караганди до Норильська повинен був пройти крізь систему заготовлених погибельних місць і слизьких провокацій, щоб у Норильську розмістити для тимчасового використання ще живих знівечених і заляканих істот з номерними знаками.
Але розрахунки начальства не виправдалися. «Людський матеріял» виявився міцнішим від звичайного. Ці юнаки прийшли добровольцями в УПА й одержали загартування в нерівній боротьбі з німецькими окупантами. Вони мали гарну школу дисципліни, самоорганізації й конспірації. Вони пізнали пекла енкаведистських допитів і безстрашність, з якою сприймається вирок «до розстрілу», потім із заміною на 25 років каторги плюс довічне поселення в Сибіру.
Культ узаконеного насильства в лаґерях породжував своїх «Грозних», героїв-садистів, що вважалися номенклатурою лаґерного начальства.. Але раптом всі зони облетіла чутка: ката Ґорожанкіна знайшли на нарах без голови. Потім знайшли в снігу іншого найгрізнішого громилу Бухтуєва. Він залишився живий, але вже боявся абсолютно всіх... На тлі щоденних смертей, яких навіть не рахували, ці сприймалися, як ознаки зміни клімату зони.
Смерть Сталіна зазвичай у спогадах займає центральне місце. В Є. Грицяка ця подія згадується тільки у зв’язку з почастішанням розстрілів, що призвело до більшого єднання «дітей різних народів», котрі відчули якісь зміни в Москві.
Є. Грицяк і раніше замислювався над причинами пасивности маси людей, аж ніяк не пасивних за своїм характером. Звичайно, їм бракувало лідера, готового взяти на себе відповідальність. Звичайно, у Норильській душогубці лідери розпізнаються і знищуються. Але треба сказати, що й у більш «законні» брежнєвські часи рідко траплялась людина, що бере на себе вогонь.
Звичайно вважалося, що сміливість «брати на себе» може мати фронтовий офіцер, з яким у начальства «інша розмова». Цю ілюзію живила та обставина, що в лаґерях усіх періодів справді по-різному ставилося начальство до росіян, до українців, особливо бандерівців, і, скажімо, до кавказців. Часто саме українські націоналісти організовували підпільну мережу, але на прямий контакт із адміністрацією виходили інші – «соціяльно близькі». І всі це розуміли.
Міжнаціональні стосунки в лаґерях складалися значною мірою на моральному ґрунті. У середовищі в’язнів інтернаціоналізм був куди здоровішим, ніж у комуністів. Всіх їх поєднувала спільність страждань і доль. У період повстання налагодилось тісне співробітництво між земляцтвами, солідарність і взаємна виручка. В «штаб» повстання увійшли рішучі люди різних національностей.
Зона швидко відчула непевність інструкцій з центру й розбрат між учнями Сталіна. У лаґері це було сприйнято як мить свободи. І в ту рідкісну мить знайшлася людина, що непомітно зайняла завжди вакантну ролю лідера. Звичайно, начальство готувало на такі ролі своїх провокаторів. Видно, вчорашньому штрафбатівцеві Є. Грицяку стала в пригоді наука «розвідки боєм». Начальство зверху ставилося до цього небувалого в совєтських лаґерях явища з таємною повагою й побоюванням.
Уперше в історії ҐУЛАҐу згуртовані каторжани звернулися до народу за підтримкою, налагодили зв’язок із волею і запустили за зону десятки тисяч листівок.
Нарешті, вони висунули політичні вимоги. Є. Грицяк організував загальний мітинґ і звернувся до лагерного інтернаціоналу: «Дорогі друзі, усе, що відбувається нині в Норильську, не є тільки нашою справою, а частиною великої боротьби всього совєтського народу за свою гідність і людські права...»
І все це під дулами кулеметів. Можна з упевненістю сказати, що в ті часи це був єдиний випадок, коли хтось привселюдно відстоював гідність і людські права. А кулемети мовчали.
Потім до оратора підійшли, знімаючи шапки й потискуючи руку, китаєць, естонець, поляк, німець, білорус...
У сумирній зоні вічних принижень піднімався дух каторжан. І звичайно ж, умовляння начальства виходити на роботу багатьох спокушало — як шанс уціліти. Багато хто не схвалював «гри з вогнем». Деякі ганебно тікали на вахту. Все це знайшло об’єктивне висвітлення в книзі.
Внутрішнє чуття підказало лідерові за кілька годин до команди «вогонь» зупинити гру і немов би прийняти нічию... По суті – повернення в полон.
З усіх лаґерних повстань це було єдине без застосування зброї. Очевидно, логіка такої розв’язки визначила фінал – без розстрілу призвідців. Але й без каяття.
У подальших в’язницях Є. Грицяк вивчить ще англійську мову й займеться вивченням мистецтва йоги. Його все життя цікавили проблеми вдосконалення й лікування людей: суспільство хворе, спотворене насильством і ненавистю.
В епілозі драматичної повісти Євгена Грицяка ніби закладені передумови ще одного особливо небезпечного державного злочину: розповісти про Норильськ так, щоб почув світ.
Читаючи в Інтернеті повість Є. Грицяка в російському перекладі, я не міг повірити, що це написав непрофесійний письменник. Ще більше я був здивований, коли довідався від автора, в яких умовах писав він свої «короткі записки». Перебуваючи під особливим наглядом, він писав і відразу передавав через дружину сусідці по кілька аркушів — на зберігання. А потім, щоб збереженість була надійною, передав рукопис за кордон, де й з’явилася книга в 1980 р. у видавництві «Смолоскип». Через чотири роки вона вийшла в англійському перекладі – The Norilsk Uprising.
У селі Устя Івано-Франківської области колишній політичний в’язень був під наглядом тому, що відмовився співпрацювати з КҐБ («хто не з нами, той проти нас!»). Але особливу увагу влади він привернув до себе в 1977 році, коли поїхав у Москву й там дав велике інтерв’ю американському кореспондентові газети Chicago Tribune про Норильське повстання.
Очевидно, це й було поштовхом до відновлення в пам’яті головної сторінки, у якій смерть була присутня зримо.
Каґебістські наглядачі обіцяли йому «назавжди запам’ятати» цю сторінку, однак людина, чий портрет з’явився в Chicago Tribune – це вже не просто бандерівець, з яким розправитися просто.
Але головний захист до нього прийшов від Духа ще у в’язниці, де він відкрив для себе вчення йоги.
Почав перекладати з англійської на українську «Повну ілюстровану книгу йоги». Пізніше, у Мордовському концлаґері, він вийшов на книгу «Автобіографія йога» Парамаганси Йогананди, і всю цю грубезну книгу переписав у зошити, а потім почав потроху перекладати її на українську.
Варто сказати, що переписування зеком англійських текстів завжди діяло на каґебістів заспокійливо. Це не «шлях виправлення», але у всякому разі шлях відволікання від реальности.
Виявилося, не зовсім так: «державний злочинець» одержав потужне підтвердження своєї традиційної християнської віри в навчанні засновників «церкви всіх релігій» у Лос-Анджелесі. Духовна незалежність — це сила більша, ніж політична опозиційність. Він стає переконаним прихильником ненасильницьких методів боротьби.
Гідність, з якою юний штрафбатівець витримував удари жорстокої системи насильства, знайшла теоретичну основу у вченні про вищі духовні цінності.
У жовтні 1981 р. переслідуваний у глухій провінції «рецидивіст», якому твердо обіцяють новий строк, пише листа начальникові країни Л.І. Брежнєву. Пише він своєму «товаришеві по службі» (Брежнєв очолював політуправління 4-го Українського фронту, де в складі 265-ї штрафної роти воював Грицяк), але насамперед як до співгромадянина «з однаковими правами».
Мабуть, ті, що читали це досить переконливо написане послання, не могли не посміхатися, але разом з тим не могли не почувати правоту автора, який написав правду про своє життя.
«Ви опублікували свої спогади в Радянському Союзі й за кордоном, я – тільки за кордоном. Але Вас не викликають, як мене, в КҐБ і не питають, яким шляхом Ви передали за кордон Ваші спогади, від Вас не вимагають зречення від Вашої праці, Вам не погрожують судом, на Вас не наставляють провокаційні сильця. Навпаки, Вас вихваляють і Вами захоплюються.
Тепер я хочу запитати Вас, чому то виходить якось так, що дві однакові дії двох рівноправних громадян так неоднаково оцінюються? Чому Ви, товаришу Брежнєв, підписавши заключний Акт Гельсінкських угод, у яких, серед іншого, мовиться, що громадяни всіх країн — учасниць Угод мають право отримувати й поширювати інформацію незалежно від державних кордонів, самі користаєте з цього права, а мені, через органи держбезпеки, погрожуєте судом?»
Система розраховувала на те, що заляканий і «пійманий» Є. Грицяк буде сперечатися з майорами й виправдовуватися. А він спокійно ставить головному начальникові питання, з якого випливає, що перед ним, літньою людиною із с. Устя, — сердиті негідні люди, які не поважають навіть себе й мають за ніщо свій підпис під міжнародним документом.
От так закінчився позов Євгена Грицяка з комуністичною системою: він написав про неї своє свідчення й вивів її на поле ненасильницької боротьби. А на цьому полі насильство завжди програє.

Це не просто ще одна книга спогадів і документів про ҐУЛАҐ. НОРИЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ: доведені до розпачу нелюдськими умовами життя, виснажливою працею, садистськими знущаннями й смертельними розправами лаґерного начальства, в’язні ҐОРЛАҐу, Норильського спеціяльного лаґеря для «особливо небезпечних злочинців», повстали й зажадали не тільки пом’якшення лагерного режиму, але й висунули політичні вимоги щодо демократизації совєтського режиму в цілому. Повстання, зрозуміло, було придушене, але відвага, самопожертва його рядових учасників і організаторів (автор був у числі останніх), показали, що людську гідність перемогти неможливо.

Вона сильніша за катування і за саму смерть.

 
Наші Друзі: Новини Львова