Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 липня 2020 року
Тексти > Жанри > Есе

Застереження пророків

Переглядів: 3489
Додано: 07.07.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Євген СВЕРСТЮК
Застереження пророків

...Отак спорохнявіє корінь у них, і рознесеться їхній цвіт, немов курява, бо від себе відкинули Закон Господа Саваота, і знехтували вони слово Святого Ізраїлевого!
Кн. Прор. Ісаї, 5.24
\"Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте...\"
Кн. Прор. Ісаї, 6.9

Звернені ці слова ізраїльського пророка до свого народу. Але Закон і Книги Пророків стали священним писанням для різних народів, і кожен народ повинен прикладати ті вічні істини до себе.
Можна доповнити виписками з пророцтв Єзекіїля, Єремії... Можна повторити ще гостріші застереження...
Але \"затужавіле серце народу цього\" (там же) не відгукується.
Люди нашого часу нагадують мурашок, зачеплених чоботом. Кожен хапається і кудись несе свою подушку. Вони понаписували гори історій про свої нещастя і носять свої книжки, як мурашки подушку.
Не люблять вони голосу Закону і Пророків. Кожен час накидає їм нових ідолів з їхніми новими замінниками Закону, і нових пропаґандистів замість пророків. Їхні голоси солодкі, як спів сирен...
Якщо ізраїльські пророки були побиті камінням (за надмірну дозу одвертої правди) своїми ж сучасниками, то не дуже дивно, що пізні нащадки в ХХ ст. у бібліотеках своїх не могли вже знайти їхніх стародавніх пророчих книжок, а знайшовши, не могли надати їм належного значення.
Кому спадало на думку під грім барабанів і в павутинні обшуків сталінської епохи озвучувати в серці книги пророків? Чи хто задумувався, що це і є розплата за відречення від Бога батьків і за ту запопадливу віру в нового ідола?
Небагато. Всевладний ідол не любив жартувати з \"начотчиками і талмудистами\". Він їх терпіти не міг. І зрозуміло: на тлі Книги Чисел, Книги Суддів, Книги Царів, Книги Хронік сам він виглядав маленьким царем мурашника, і його абсолютна і хай навіть найстрашніша в історії влада була сезоном безуму, над яким вічний вітер співав псалом: \"Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його, і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть\" (Пс. 145.3).
І прийде цар ассірійський, як люта кара... Прийде і суд над завойовником. І настане час \"топтати його, як болото на вулицях\". (Іс. 10.6)
І після усього залишиться тільки дві проблеми: навернення і покаяння.
Поза цими проблемами є, звичайно, праця істориків, мемуаристів, дослідників. Але праця їхня матиме вагу в залежності від стосунку її до тих двох великих проблем.

* * *
До цього мені б хотілося додати свій маленький спогад і роздум з часів безпам'ятности, коли не тільки книги пророків не звучали, але навіть не звучало слово пам'яті на могилах невинно убієнних.
35 років тому я був тут з Іваном Дзюбою і Віктором Некрасовим - серед юрби людей, наляканих перед прямою конфронтацією з владою. Вони були льояльними і розгубленими.
Коли наступного дня мене викликав директор інституту і вимагав пояснення, я відповів: \"Звичайно, я був. І ви мали б там бути, тільки не знали, що то за дата: то 25-річчя розстрілу єврейського народу в Бабиному Яру\".
Директор розгубився і не знав, що мені далі казати. Виявилося, що тільки стіна страху і дезінформації стоїть на перешкоді казати правду, яка кричить в душі кожного, як дзвін у Джона Донна: не питай, кого вбивають за пам'ять свого роду і свою віру, - тебе вбивають.
На моїй повстанській Волині в 40-ві роки ХХ століття не затихали кулемети. Загинула практично вся молодь. Але ніколи постріли не лунали так печально, як тієї осени, коли нацисти розстрілювали народ юдейської віри. Це був виклик самому Богові. Це був переступ через усі закони. \"Боже, що вони роблять?!\" - хрестилися наші матері. То була неприхована демонстрація тотального зла.
Терор, страх - то головний дириґент ХХ століття. Він грав на приглушених інструментах душ, які втратили Божий дар говорити правду і загубили людський обов'язок правдиво свідчити.
Зараз на тому місці печалі волає каміння. Про що?
Воно волає проти зневаги священного дару життя. Воно волає про великий біль невинної жертви. Але воно волає і за тих заложників безбожної ідеї, рабів страху і слуг зла, які в ХХ столітті мовчали і мовчки виконували.
Переступ заповідей: \"Не вбивай\" і \"Не свідчи неправдиво\" вів до переступу всіх законів. До диктатури страху і лжі.
Шевченкові слова: \"Ми в раї пекло розвели\" наповнилися аж в ХХ столітті.
Ми нічого не зрозуміємо, якщо печальний Бабин Яр будемо уявляти, як окремий камінь, кинутий в людину диявольською силою. Це почалося давно. Я твердо переконаний: репетиція Бабиного Яру була в 1933-му, коли сім мільйонів українського народу убито голодом за один рік. Саме тоді фюрер прийшов до влади і одразу отримав від Сталіна ґарантію вседозволености: якщо можна промовчати убивство семи мільйонів, то можна все. В епоху терору один буде падати, а другий думає, що це його не стосується.
Коли та сила кинула свій перший камінь? Хто узаконив камінь замість хліба для \"клясового ворога\"? Хто узаконив кулю замість хліба для \"расового ворога\"? Хто замінив принцип любови принципом ненависти?
А тепер запитаємо: хто тоді захищав той принцип любови всіма своїми силами? І, навпаки, хто приклав руки до того, щоб запустити в дію механізм ліквідації людей?
Як у відомій притчі Христовій про виноградарів, ми впущені до виноградника з умовою, щоб чесно служити і чесно розраховуватися. Наш сезон короткий - чотири п'ятирічки і - second shift! Але слуги уявили себе господарями. Зневаживши закон, вони викинули угоду з господарем виноградника, вони повбивали посланців і навіть сина його. А тоді почали вбивати один одного.
Не забуваймо, що було тоді багато і справжніх людей. Вони не спокушалися. Вони творили подвиг милосердя і навіть забули про це. Завдяки сумлінним, але пізнім пошукам, зокрема, Якова Сусленського, що проживає в Ізраїлі, рятівники-українці з двадцять першого місця перемістилися десь на третє місце за кількістю врятованих. Однак є багато випадків, не згаданих навіть в газетах. Тиждень тому мені розповідали на Вінничині, що все село Жабокричка (Чевчельницький район) переховувало єврейського хлопчика протягом війни - і ніхто не видав. Коли після війни він приїжджав з Київа до свого села, то кланявся на всі чотири сторони.
Чому ненависть пішла по світу? Страх очорнює і спідлює людей. Байдужі, усі безпринципні, усі озлоблені ставали співучасниками вбивць.
Але ось нас запрошено у цей виноградник у цей сезон. \"О Боже, тільки б це все не повторилося!\".
Ото й уся сьогоднішня молитва. А демон пустелі регоче: \"Не бійтесь - нічого в тому колі повторень знов не буде таким самим. Але зійде те, що ви посіяли. І продовжите те, в чому не покаялися. Вас убивала ненависть, до якої ви звикли, а тепер вас душитиме байдужість. І будете спотикатись об сміття, якого не спалили після першої зміни\".
О, скільки модерної музики ми понаписували на мотив демона! Але осанни Господареві виноградника не створили, бо знов уявили себе господарями, дрібними власниками ділянок того виноградника.
І що характерно, той, хто в першій зміні найбільш гукав: \"То наш спільний виноградник!\" тепер приватизував найбільшу ділянку і викидає в сміття недоїдки для голодних братів своїх...
А в сусідньому винограднику гуляє ненависть, свищуть \"зачистки\" і маленькі \"Бабині Яри\" наповнюються чеченцями від 10-ти до 60-ти років.
Ми приходимо в Бабин Яр помовчати, помолитися, подумати: \"Що я повинен зробити на цьому полі відчаю?\". Людський розпач, біль, руїна - це небезпечно: тут слабне закон любови до ближнього.
На місці того безбожжя і беззаконня кожен має утверджувати Божий закон - чого б то не коштувало!
На місці розтоптаної правди - відстоювати правду за всяку ціну.
На місці народовбивства - благословити священний дар життя для кожної віри і кожної людини доброї волі.
Проблема нашого часу: як навернути людину з маси колективної безвідповідальности і егоїстичної сваволі - на дорогу доброї волі. Як перекрити дорогу злому теророві, що знищує людську гідність? При чому терору ХХ ст. - це сатанізм з лукавою міною, це злодій, який кричить: \"Ловіть злодія!\". Не забуваймо, що большевики судили письменників і академіків за тероризм!
Бо молитва \"Нехай буде воля Твоя\" - це молитва за високу дорогу, по якій треба підійматися до виноградника законного, де кожен гідний Господаря.

 
Наші Друзі: Новини Львова