Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 03 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Есе

Муки Христові

Переглядів: 3317
Додано: 08.06.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ЄВГЕН СВЕРСТЮК

МУКИ ХРИСТОВІ

Наш час сповнений симптомів і знамень. Але ніхто, нікого не слухає, тому кричать щораз голосніше і закладають в епоху насильства потужнішу вибухівку, щоб вразити більшою кількістю жертв. Слово перестає звучати. А кінофільми ще резонують.
В кінці 80-х симптомом кінця СССР став кінофільм \"Покаяння\". Дух покаяння запекле посткомуністичне суспільство відкинуло, а нібито глуха фраза бабусі \"Чи веде ця дорога до храму?\" стала відома мільйонам християн і атеїстів... \"Муки Христові\" - кінофільм без титрів і без реклям. Аскетичний, як анонімні твори середньовічних авторів. Але цей фільм крокує по плянеті. Невже можна вразити сучасну людину сюжетом, який вже дві тисячі років став предметом колективного переживання у Великий Піст перед Великоднем?
Кожна епоха пробувала \"відновити\" цей сюжет, і для цього вживано найефективніших засобів. Тисячі митців малювали і ліпили розп'яття. Тисячі поетів писали про Гетсиманський сад і Голготу. \"И печально глядит на дорогу / У колодца распятьій Христос\" - співав популярний бард Вертинський, наче підсумовував історію в епоху \"загибелі богів\". Насувалася похмура і сіра драма комунізму Леніна-Сталіна. Часи перших мучеників-християн - суворі і жорстокі часи. Але загнаним у катакомби християнам епохи \"безбожної п'ятирічки\" життя святих здавалися відрадною літературою: хотілося \"втекти в книжку\" від кроків на вулиці і від тиші перед нічним грюкотом у двері.
Мілітаризований демонізм з гаслом \"Gott mit uns\" був чимось на зразок реставрації інквізиції та ночі ножів і смолоскипів проти людей іншої віри. Ця інтермедія зі свистом батогів запам'яталась як епізод в похмурій драмі з вождями і без героїв. В большевицькій драмі, за виразом І. Єлагіна, діяли \"перелицованньїе души и передушенньїе лица.\"
Замість очищення - \"зачистки\", замість усвідомлення - \"масова свідомість\". \"Кого, коли, за що\" розпинали?\" - це Шевченкове запитання німіло перед обличчям часу гашнованих масових розстрілів з єдиною метою підтримання рівня страху в суспільстві. Але свист бичувань за віру найкраще передає музику часу.
Отже, кінофільм \"Муки Христові\" - про останні 12 годин життя Христа. Від Гетсиманською саду - до Голготи. На початку XX ст., в час релігійної філософії і символізму, робили б акцент, звичайно, на Гетсиманському садові. Але на початку XXI століття в цій психологічній драмі вже бракує динаміки і різких звуків... •
Зрештою, не це лежало в основі режисерського за¬думу. В одному зі своїх інтерв'ю Мел Гібсон сказав, що криза в особистому житті привела його до відтворення мук Христових, які все перекривають, і ран Христових, що все лікують. Тільки ж кожна творча людина нашого часу знає те, чого вона не може не знати, і несе в собі тягар історії. Ось чому дві години бичувань сприймаються, як змістовне наповнення. Нерви багатьох глядачів не витримують...
\"Як, хіба може людина після таких бичувань ще жити? І нести хреста?\"; \"Хіба потрібно було стільки пролитої крові ще до розп'яття?\"; \"Але не може така кількість катів накинутися на одну невинну людину?!\" І всі ці питання правильні, якщо говорити справді про одну собі людину.
Але коли зібрати бичування святости протягом віків, то свист батогів у кінофільмі можна вважати символічним... Головне, однак, в тому, що йдеться про зневагу і бичування Бога на нашій оскверненій землі, де святості адресується найбрутальніша лайка.
Бичування Бога - то інше, ніж бичування людини. Безмір страждання, безмір любови, безмір прощення і безмір величі. Усе це - понад міру нашої уяви. І не треба ні на мить забувати, що сцени відбуваються між людьми і Сином Божим. Побутові виміри тут ні до чого.
Відомо, що Христос стоїть перед нашими дверима і тихенько стукає. І ніколи не входить, коли не запросять. Але людські нагадування про Христа, \"за нас розп'ятого на древі\" (Шевченко) завжди голосні, оскільки рід цей \"жестоковийний\" \"дивиться і не бачить, слухає і не чує\".
В українській традиції такі пориви одчайдушних нагадувань були у Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Ґе... \"Сон\", \"Кавказ\", \"Посланіє\" - усе це спроби пробити глуху стіну людської байдужости.
, Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає, Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають...
Спроби Гоголя навернути православну імперію до Бога були висміяні... \"Соотечественники - страшно!\" - волав він в пустелі.
Микола Ґе зазнав впливу Шевченка. Своїми полотнами він хотів зворушити серця. Його картину \"Гол- гота\" цензура заборонила, як \"неканонічну\". Зараз вона зберігається в цузеї Орсе в Парижі. Про неї писали і як про твір великої експресії, і як про твір \"не сакрального\" живопису.
У своїй праці \"Микола Ґе і Тарас Шевченко\" проф. Шевельов пише про глибину її впливу і наводить пристрасний вислів художника \"Я їм струсну всі клепки в голові Христовою мукою. Я змушу їх ридати, не розчулюватись\". Можливо, подібну пристрасть виносив і режисер кінофільму. Грім не лише в фіналі стрічки - грім вчувається над головами поснулих учнів, над закам'янілими головами садукеїв-фарисеїв, над військом І римського намісника.
Глядач не помічає естетики фільму: там відчувається дотик до прототипу і відчуття того, що \"так воно й було\" (вираз папи Івана Павла II). Ми, українці, ] навіть згадуємо, як воно було. Адже багатьом доводилося чути, читати, навіть бачити, як розпинали і катували після війни бандерівців. І що таке жадоба крови...
Євангельські тексти озвучені арамейською і латинською мовами. Зображення немилосердні. Претензії до фільму могли б мати древні юдеї і древні римляни, а не сучасні євреї та італійці. Про Первосвященика можна думати як про сторожа букви закону, можна ! думати і як про Великого Інквізитора, байдужого до добра і до зла. Образ Христа - без психологізації. Він йде на муки, \"як було написано\", і безмір мук свідчить : про його божественне вчення, протилежне до вартостей світу сього.
Відомо, що оповіді 4-ох євангелій вражають психо¬логічною достовірністю аж до деталі. Але це не нарративна форма, а радше мозаїчний образ, складений з автентичних фрагментів. Це дає простір для уяви. Наприклад, Юда, роля якого радше символічна, несе важку кару прокляття як антипод Того, Хто приносить себе в жертву людям. А глядач відчуває себе до певної міри співучасником і винуватцем дійства. Тому з кінозали виходять всі порізно і мовчки. Фільм є породженням традиції католицької, суворої і не естетизованої, де ритуал повторення хресного шляху здійснюється щорічно в страсний тиждень, де на руках вірних вис¬тупають стигмати, де \"папський хрест\" нічим не декорований. Але представники православних церков також високо оцінюють фільм. Страшний у своїй оголеній правдивості фільм крокує по плянеті як велике нагадування про банкрутство сили. Христос Приймав муки віків за вчення любови, на якій світ стоїть.

 
Наші Друзі: Новини Львова